— А для кого потрібний цей квиток? — спитав він, зачинивши щільно двері.
— Для дяді Михайла.
— Ну сідай…
Я сів. Семен Порфирович раптом покинув шило і сплеснув по-жіночому руками:
— То це ти, хлопчику, аж із самого Києва?! Та як же ти сюди добрався? Адже ж поїзди не ходять.
Я кількома словами розповів, як добирався сюди. Семен Порфирович оглянув мої збиті й опухлі ноги, ще пильніше подивився в мої очі. Мені навіть здалося, що в його очах з’явився раптовий блиск і вогкість.
— Такий малий! Такий малий!.. — промовляв він і гладив мене по голові. — Та ти ж міг загинути в дорозі чи з голоду, чи від лихої години. Та ніхто б і не кинувся тебе.
— Ні, я не загинув би. Я бідовий!
— Варваро! Варваро! — гукав уже він. І коли його дружина прийшла, він сказав:
— Цей хлопчик аж із самого Києва, він ішов пішки. Мало не покалічив собі ніг, а таки прийшов, бо так треба було.
Його дружина кинулась готувати теплу воду, щоб обмити мене.
— Зараз я нагодую тебе, дитино… — промовляла вона. А Семен Порфирович наказав їй:
— Ти, Варваро, йди там поклопочися про все, що треба, а ми тут самі поговоримо, бо в нас мужська розмова…
І коли вона пішла, сказав:
— Давай лист!
Я взяв його ніж, яким він різав шкіру, розпоров рубець на сорочці й дістав записку. Він прочитав записку тільки за допомогою шифру, бо записка була зашифрована, і, спокійно подумавши, сказав:
— Ти не знаєш, про що тут написано?
— Ні.
— Ну, тоді і я тобі цього не скажу.
Мені було трохи образливо, що від мене скривають те, в чому і я беру участь, але я переміг себе й сказав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сашко» автора Смілянський І.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕПЕР У НЬОГО БОРОДА“ на сторінці 3. Приємного читання.