Існують пропозиції відмовитися від примітивно-ідеологізованого трактування термінів "централізація/децентралізація", "концентрація/делегування" й згадати майже тридцятирічної давності ствердження про те, що вони є поняттями не абсолютними, а якісними - простою системою координат, як, наприклад "холодне/гаряче". Як самодостатня мета або панацея делегування або його протилежність марні. Життєздатної організації не створити, якщо думати винятково про те, як відгородити свої владні повноваження від зазіхань нижчих менеджерів або роздати всю владу підлеглим.
Мета - створення ефективної компанії, а делегування - один із головних інструментів у розв'язанні цього "завдання завдань" менеджменту, причому не тільки для вирішення конкретних тактичних завдань, керування в кризовій ситуації або навіть антикризовому менеджменті, а один із головних інструментів організаційного дизайну. Основна мета делегування - створення умов для існування самої організації. Отже, від якості його залежить міцність і гнучкість корпоративної структури й культури.
Порівняйте два визначення:
• 1. Делегування - це процес передачі менеджерами владних повноважень і відповідальності співробітникам, що займають позиції на нижчих рівнях ієрархії.
• 2. Делегування означає наділення підлеглого певною свободою дій.
Яке з них найкраще відповідає духу менеджменту початку ХХ століття? Більшість відповість, що друге. "Наділення свободою", безумовно, звучить більш сучасно, ніж, "передача влади". Проте перше визначення взяте із джерела кінця 70-х років. ХХ століття (Кунц, 1981), а друге - кінця 90-х (Daft, 1997).
Питання про те, що ж таке делегування - наділення свободою, чи передача повноважень, не настільки довільне, як це здається на перший погляд. Незважаючи на близькість понять, їх відрізняє істотний нюанс, який часто не береться до уваги. "Передача влади" акцентує увагу на формальній стороні делегування, "наділення свободою" - неформальній, творчій. У першому випадку процес регламентується переважно посадовими інструкціями, наказами й розпорядженнями, у другому - корпоративною культурою й почуттям місії підприємства.
Це можна назвати стилістичними особливостями делегування, оскільки в рамках конкретної організації цей процес тяжіє або до регламентації, або до творчості. Характерною рисою стилю керівництва вітчизняного топ-менеджера є вибір однієї з цих альтернатив на противагу іншій. Дві розповсюджені крайності: у нас або все регламентується купою корпоративних інструкцій, положень і наказів, або передача повноважень протікає проходить автоматично.
Однак така, як правило, суб'єктивна, перевага помилкова, оскільки влада і свобода в процесі делегування - це знов-таки поняття якісні. Акцент на тій або іншій формі має робитися виходячи не стільки із суб' єктивних переваг, скільки на основі аналізу багатьох факторів, основними з яких є норма керованості, параметри завдання, ситуація, зрілість керівника й підлеглого, а також корпоративної культури в цілому.
Не варто обманюватися: легкість і радикалізм, з якими лідери світового ринку йдуть шляхом децентралізації й делегування, видаляючи цілі ланки управлінського ланцюжка, не повинні вводити в оману. Такий підхід став результатом десятилітніх проб і помилок у створенні власного варіанту адаптивної корпорації, а не готових рецептів, типу "взяти й поділити", у нашому випадку - повноваження.
З такою ж легкістю ті, кого сьогодні по праву вважають законодавцями мод у сучасному менеджменті, можуть, виходячи із ситуації, піти всупереч модній тенденції, ініціюючи зворотний процес (урізання).
"Децентралізація в прийнятті рішень спотворює бізнес" - ці слова належать не якому-небудь крайньому ретрограду, а харизматичному лідеру Hewlett-Packard Карлі Фіоріне. До її приходу домінуючою тенденцією в стратегічному процесі компанії була саме децентралізація, але Фіоріне, зосередивши у своїх руках майже абсолютну владу, розвернула стратегію компанії на 180 градусів. При цьому лідер НР не належить до прихильників авторитарного стилю, яка довела, що централізм у прийнятті рішень не завжди суперечить широкому делегуванню повноважень. З тих пір як Фіоріне очолила НР, кількість структурних підрозділів компанії скоротилася з 83 до 12, відповідно, збільшилася норма керованості, що супроводжувалося зміною посадових інструкцій і реформою оплати праці управлінського персоналу. Шокова терапія" - несподівана діяльність для багатьох аналітиків і спостерігачів - виявилася успішною. Карла Фіоріне пожвавила компанію і заразила її своєю пристрастю, чого не вдавалося її попередникам.
Таким чином, до делегування, з якої б точки зору Ви не подивилися на цей процес - керівника чи його підлеглого, - найкраще підходить старе визначення свободи як усвідомленої необхідності.
Все це можна назвати практичною філософією делегування.
Звичайно в описуваному процесі виділяють такі етапи:
• o визначення очікуваних результатів;
• o формулювання завдань;
• o оцінка виконавців (можливих суб'єктів делегування);
• o нарешті, саме делегування повноважень, у якому особливе місце посідає регламентація відповідальності.
Цим етапам відповідають основні принципи делегування, відомі вже не один десяток років, до яких найкраще підходять слова "добре забуте старе". Розглянемо ці принципи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організація праці менеджера» автора Скібіцька Л.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Влада й повноваження“ на сторінці 2. Приємного читання.
