Розділ «Тема 3. Державна підтримка інноваційної діяльності»

Інноваційна діяльність є складним процесом трансформації нових ідей та знань в об'єкт економічних відносин. Визначення та урахування її особливостей є неодмінною умовою забезпечення ефективності економічної стратегії держави. Виважена стимулююча політика держави в інноваційній сфері є особливо важливою У ресурсодефіцитній економіці.

На період розпаду СРСР в українській науці існував інноваційний потенціал та набутий досвід, достатній для переходу до інтенсивної форми інноваційного розвитку. На початку 90-х років Україна мала значні можливості для успішного розвитку в науково-технологічній сфері, потенціал за багатьма параметрами відповідав рівню найбільш розвинутих країн. Вітчизняна наука та технології з окремих пріоритетних напрямів, наприклад, матеріалознавства, теоретичної фізики, математики, зварювального виробництва, захисних та зміцнюючих покриттів, біотехнологій тощо посідала передові позиції у світі. Проте цей перехід стримувався загальним спрямуванням економічного розвитку на екстенсивний тип відтворення, що зумовлювалося застарілістю форм і методів директивного планування, обмеженим доступом галузей загального призначення до інноваційних результатів, недосконалістю критеріїв ефективності економічного розвитку, обмеженістю фінансових ресурсів та відсутністю налагоджених і постійно діючих механізмів їхньої концентрації на інноваційних пріоритетах.

Безперечно, протягом років економічних трансформацій, які здійснювалися непослідовно та тривали в Україні надто довго, відбувся спад інноваційної діяльності. Тому основним завданням державної політики підтримки інновацій має стати створення передумов для органічного переходу до інноваційної моделі розвитку за підсумками економічних реформ попередніх років.

Основним завданням інноваційної політики держави є забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності:

— податковий кредит інноваційним підприємствам;

— зменшення суми прибутку до оподаткування вилученням із нього вартості досліджень чи освоєння нової технології;

— звільнення від деяких відрахувань до бюджету;

— звільнення від сплати податку на прибуток, який отримано власниками майнових прав інноваційних та венчурних фірм;

— відтермінування сплати імпортного мита чи звільнення від його сплати в разі ввезення товарів для реалізації інноваційного проекту;

— пільгова амортизація для фірм, визначених як інноваційні.

Інші правові, інфраструктури економічні та політичні інструменти підтримки інновацій:

— удосконалення законодавства про авторське право, патентні відносини;

— введення системи сертифікації та стандартів, що заохочує використання інноваційних товарів, товарів харчування високої якості, нових медичних, будівельних, телекомунікаційних, рекреаційних, туристичних, транспортних послуг тощо;

— розвиток та підтримка системи освіти у країні: закладів загальної освіти, університетів, спеціальної фахової підготовки, системи безперервного навчання і перекваліфікації робочої сили, курсів професійних тренінгів та менеджменту;

— тимчасовий дозвіл на монополію виробника інноваційних товарів та впроваджувальника інноваційних технологій, або, навпаки, обмеження монопольного становища, що зменшує витрати становлення нових виробників товарів чи послуг;

— створення державної інформаційної інфраструктури, розширення доступу до інформаційних мереж та банків даних, бібліотек;

— надання державних замовлень підприємствам для гарантування компенсації витрат на фінансування інновацій;

— здійснення державного лобіювання інтересів національного виробника інноваційної продукції на міжнародному рівні, застосування відповідного торговельного режиму та регулювання валютних курсів.

Згідно з офіційними даними, фінансове забезпечення має тенденцію до зростання. Однак близько 77 % фінансування здійснюють безпосередньо підприємства. А через місцеві та державні бюджети — менше, ніж 2 %. Решта джерел — позабюджетні фонди, вітчизняні та іноземні інвестиції, банківські кредити (їхня частка у цьому переліку найбільша — близько 17 %) [76].

Важливим напрямом роботи в Україні стало створення законодавчої бази, яка забезпечує формування та проведення в державі узгодженої науково-технічної політики, ефективне функціонування та розвиток сфери досліджень і розробок, поглиблення її зв'язків з виробництвом в умовах переходу від директивних методів управління до ринкових відносин. Уже в перші роки незалежності ухвалено закони, спрямовані на регламентацію наукової та науково-технічної діяльності, зокрема "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про науково-технічну інформацію", "Про наукову і науково-технічну експертизу". Вихідні умови для формування вітчизняної системи захисту інтелектуальної власності були визначені Законом "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та інші.