Розділ «Частина II. ГІГІЄНА ТА ФІЗІОЛОГІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ»

елементів центральної нервової системи га самих м'язів. Але у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку ще не завершується остаточна диференціація скелетних м'язів, тому в цілому у дітей 6-9 років фізична працездатність у 2,5-3 рази нижча, ніж у дітей 15-16 років.

Переломний момент у розвитку фізичної працездатності дітей відбувається у 12-13 років, коли спостерігаються суттєві зміни в морфології м'язових волокон та в енергетиці скорочень: стрибкоподібно зростає м'язова витривалість, а разом з цим, здатність до тривалого виконання навантажень з меншим ризиком стомлення.

Слід зазначити також, що фізична працездатність (як і розумова працездатність) дітей має певні коливання на протязі доби: найвищі її рівні спостерігаються з 10 до 14 години, а також з 17 до 19 години. В період з 7 до 10 години ранку та з 16 до 17 години спостерігаються періоди наростання працездатності (фази вираховування), а в періоди з 14 до 16 години та з 19 години вечора працездатність падає (фази "стомлення"), У продовж тижня також виділяють періоди оптимальної працездатності (вівторок, середа, четвер), періоди наростання працездатності (неділя, понеділок) та періоди стомлення (п'ятниця, субота). Найменша працездатність для більшості людей у нічні години (з 23.00 до 6.00 годин ранку) та в п'ятницю. Суттєво знижується фізична працездатність і на протязі 1-1,5 годин після приймання їжі. На динаміку працездатності людей в певній мірі впливають індивідуальні біологічні ритми кожної особи. Вказана вище динаміка працездатності властива так званим нормохронікам. У людей, які відносяться до "жайворонків" найбільш висока працездатність зміщена на 1,5-2 години на початок дня, а для "сов" — на той же термін другої половини дня. Вказану періодизацію працездатності слід враховувати при організації занять з фізичної культури та спортивних тренувань.

5.3. Фізіолого-гігієнічні рекомендації по розвитку рухових здібностей у дітей

У новонародженої дитини відсутні координовані рухи, вона не може сидіти, стояти виконувати послідовні рухові дії. У наступні періоди життя рухові здібності дітей формуються шляхом створення відповідних умовних рефлексів за механізмом виникнення тимчасових нейронних зв'язків між кірковими центрами рухового (пропріоцептивного), зорового, тактильного або вестибулярного аналізаторів і центрами безумовних рухових рефлексів, що знаходяться на рівні рефлекторних дуг спинного мозку. За даними А. Г. Хрипкової із співавт. (1990), перші більш-менш координовані дії з'являються у дітей в 1,5-2 місяці, коли за рахунок виникнення тонусу потиличних м'язів шиї діти починають піднімати і утримувати голову. У 2,5-3 місяці поступово починають розвиватись рухи руками у бік побаченого предмету. У 4 місяці діти починають перевертатись із спини на бік, а у 5-5,5 місяців — перевертатись із спини на живіт і навпаки. У віці від 3 до 6 місяців діти опановують повзання. Лежачі на животі вони прагнуть піднімати не тільки голову а і верхню частину тулуба, вчаться напружувати м'язи рук і ніг.

У 7-8 місяців діти вже здатні добре повзати на велику відстань. В цей же період більшість дітей починає сідати, вставати, стояти і присідати, тримаючись за опору.

До кінця першого року життя діти починають ходити, але довжина перших кроків не перебільшує 10-15 см. До віку 4 -х років довжина кроків поступово збільшується до 40 см, але самі кроки ще залишаються невпевненими, нерівномірними і частими. У період з 8 до 15 років довжина кроків продовжує зростати до 60-80 см, а кількість кроків зменшується.

У віці 4-5 років у дітей починає інтенсивно вдосконалюватись координація рухів і їм стають притаманні такі рухові акти як біг, плигання, сковзання на ковзанах, плавання, гімнастичні вправи, ігрища з м'ячем.

У період з 12 до 14 років найінтенсивніше вдосконалюється влучність кидань та точність плигань. Дальність плигань у хлопців наростає до 13-14 років, а у дівчат — до 12-13 років; висота плигань наростає до 11-12 років.

В період статевого дозрівання у окремих дітей може спостерігатися тимчасове погіршення координації рухів та зниження витривалості до фізичних навантажень. Причина цього перш за все у глибоких морфо-функціональних перебудовах в організмі підлітків, в тому числі на рівні нервово — м'язових структур та у гормональній сфері. Вказані проявлення зникають по мірі статевого дозрівання дітей.

Важливо пам'ятати, що гармонічний фізичний розвиток і вдосконалення рухових актів можливі лише при наданні дітям достатньої рухової активності за добу, при цьому це повинні бути не тільки цілеспрямовані фізичні вправи, але і повільні рухові дії.

Підраховано, що у вільному режимі влітку діти 7-10 років за добу можуть здійснювати до 16 тисяч природних локомоцій (рухів), У хлопців 14-15 років, відносно школярів 8 років, рухова активність зростає на 35 %, а об'єм виконаної роботи навіть на 160 %. Природна активність у дівчаток за добу значно нижча, ніж у хлопців і вони у більшій мірі потребують організованих форм фізичного виховання.. Взимку природна рухова активність усіх дітей падає на 35-40 %. Встановлено також, що природна рухова активність дітей зменшується з зростанням віку.

За даними А. Г. Хрипкової із співавт. (1990) гігієнічною нормою фізичної (рухової) активності дітей 11-15 років слід вважати: .

• 25-30 тисяч локомоцій за добу;

• виконання об'єму роботи у 110-150 тис. кг м /добу;

• переважання динамічної активності над спокоєм не менше ніж на 25 % за добу.

Якщо учні 11-15 років мають рухову активність у 2 і більше разів нижчу, ніж це передбачено гігієнічними нормами, то прийнято вважити, що вони переносять руховий голод — гіподинамію. У таких дітей можуть порушуватись обмінні процеси, спостерігається ожиріння, падає імунна активність, формується низька працездатність, спостерігаються порушення нормального фізичного розвитку м'язової, серцево-судинної і дихальної систем.

Слід зауважити, що фізична активність дітей може тимчасово значно знижуватись під час гострих захворювань, при недостатній калорійності їжі, при загостренні хронічних хвороб, при наявності нервово-психічних стресів, особливо таких, що мають характер пригнічення. В цьому випадку тимчасове падіння рухової активності дітей має захисну функцію і не повинно оцінюватись, як гіподинамія. Вихователям слід уважно відноситись до поточного стану дітей і навіть штучно обмежувати їх активність поки не нормалізується функціональний стан.

Надмірна рухова активність дітей, наприклад, під час інтенсивних спортивних тренувань або змагань і особливо, коли це супроводжується значними нервово-емоційними напруженнями, може також давати різноманітні негативні наслідки. У цих випадках не виключні порушення у стані опорно-рухового апарату, розтягнення зв'язок, деформація міжхребетних дисків, суглобів та ін. При тривалій дії вказаних перенавантажень можливі порушення функціонального стану центральної нервової системи, зниження імунної активності, порушення нормального розвитку серцеве-судинної та дихальної систем, інтенсивні фізичні навантаження дітей можуть також пригнічувати функції гіпофізу і надниркових залоз, що може негативно впливати на природні процеси росту, розвитку і диференціації (затримується зростання довжини тіла, пригнічується статеве дозрівання та інше). Все це потребує суворого дотримання гігієнічних норм фізичного навантаження для дітей і підлітків і постійного лікарського контролю за функціональним станом і станом здоров'я тих дітей, які систематично займаються спортом.

Найважливіше правило оптимального розвитку рухових якостей у дітей — це послідовність і поступовість збільшення навантажень. Із усіх вікових груп дітей найбільш продуктивним для розвитку рухових можливостей і фізичного вдосконалення є молодший шкільний вік (6-11 років).