Розділ 2. МАРКЕТИНГОВІ ПОСЕРЕДНИКИ В ІНФРАСТРУКТУРІ ТОВАРНОГО РИНКУ

*51: {Справочник директора предприятия [Текст]. — М. : ИНФРА-М, 1997. — 704 с.}

Слід зазначити, що будь-який договір має ознаки угоди. По-перше, угода — це правомірна юридична дія, спрямована на визначені юридичні наслідки. По-друге, кінцевим результатом угоди є досягнення економічних цілей.

Метою господарських договорів є їхня спрямованість на задоволення сторонами господарських потреб, одержання прибутку і стабільної діяльності підприємств.

Головне місце посідає договір у процесі децентралізації регулювання діяльності підприємства. Він є найважливішим засобом індивідуальної регламентації, що дає змогу суб'єктам підприємництва забезпечити свої потреби, реалізувати інтереси, а також поєднати їх між собою та з інтересами інших суб'єктів.

Договір дає змогу визначити співвідношення попиту і пропозиції, послуговує засобом формування виробничої програми, що дає змогу підприємствам без залучення державних органів погодити обсяги та асортимент продукції, терміни постачання, спільні заходи, спрямовані на поліпшення якості продукції й товарів, розширення їхнього асортименту.

Крім того, господарські договори можуть виконувати такі функції: придбання прав власності; інформаційну, оскільки містять необхідну інформацію для планування й оцінки діяльності підприємств; контрольну, тому що договір дає змогу оформити господарські зв'язки, забезпечити виконання всіх умов, проконтролювати фінансовий стан сторін договору.

Розвиток ринкової економіки в країні потребує значного розширення самостійності і рівноправності партнерів, усунення зайвої регламентації, підвищення ролі господарського договору, переходу від адміністративних методів керування до економічних, від централізованого розподілу ресурсів до вільного продажу товарів. У сучасних умовах централізоване регулювання господарських зв'язків між постачальниками і покупцями поступається місцем самостійному встановленню взаємовідносин між партнерами за договором на базі правових норм цивільного законодавства.

Разом із тим слід зазначити, що сфера економічних взаємовідносин між партнерами, як і будь-яка комерційна діяльність, потребує визначеного рівня державного регулювання, у тому числі за допомогою прийняття і введення в дію законів, указів, постанов у галузі ціноутворення, вимог до якості товарів і послуг, припинення несумлінної конкуренції або монополістичної діяльності, а також запровадження податкових пільг, тарифів, стимулювання вітчизняного виробника товарів, захисту внутрішнього ринку від небажаної або недоброякісної продукції.

Загальні положення договірного права, що включають умови договору, види договорів, порядок укладення, переддоговірні суперечки, зміну і здійснення договору, й інші норми договірного права, викладено в Цивільному кодексі України. Він є основним нормативно-правовим документом для регулювання економічних відносин, що виникають між партнерами у сфері товарного обігу.

Можливе укладення договору, передбаченого і не передбаченого законом або іншими правовими актами. При цьому договір повинен відповідати обов'язковим для сторін правилам, що діють у момент його розробки. Такі правила можуть бути встановлені законами й іншими правовими актами.

Умови договору сторони визначають самостійно, за винятком випадків, коли зміст відповідної умови продиктовано чинним законодавством.

Розвинута система договірних відносин припускає широке використання підприємствами в комерційній і виробничій діяльності різноманітних цивільно-правових (господарських) договорів.

Для правильного застосування партнерами договірних відносин необхідно мати на увазі, що, крім Цивільного кодексу, на території України діють закони й інші правові документи, які регулюють порядок укладення договорів.

Угода вважається укладеною, якщо на кожну зі сторін покладаються визначені цією угодою права й обов'язки. Правові наслідки укладеної угоди (права й обов'язки кожної зі сторін) починаються відразу після підписання договору, за яким кожна зі сторін добровільно бере на себе визначені зобов'язання (поставити товар, оплатити поставку і т. ін.). Невиконання або неналежне виконання цих зобов'язань викликає необхідність застосування до винної сторони штрафних санкцій на користь іншої сторони.

Зміст і форма договору залежать від конкретного напряму співробітництва підприємців (наприклад, договір про обмін товарами відрізнятиметься від договору про співробітництво у сфері виробництва і т. ін.).

Спочатку підприємець-ініціатор визначає сферу співробітництва з можливим партнером, потім шукає конкретну форму економічних взаємовідносин, після чого пропонує укласти договір. Для того, щоб договір у конкретних правовідносинах справді був ефективним засобом регулювання, гарантом виконання взятих на себе контрагентами зобов'язань, він має бути правильно складений. Під час укладання кожного договору важливо враховувати всі вимоги й обмеження законодавства, щоб угода була дійсною. Найважливішою умовою дійсності договору є дотримання встановленої законом форми. Модель будь-якого господарського договору можна виразити за такою формулою*52:

*52: {Лисофф И. Новая корпоративная стратегия [Текст] / И. Ансофф. — СПб.: Питер, 1999. — С. 32.}

де А — господарський договір; В — встановлена законом форма;

31, 32, ..., Зn — сукупність умов договору, що включає як мінімум усі істотні умови відповідного договору.

Комерційна результативність угоди залежить від того, які умови закладаються у процесі її підготовки і здійснення, тобто в яку економіко-правову форму втілені підприємницька мета і засіб її досягнення. У цьому разі говорять про форми партнерських зв'язків (форми угод як засіб оформлення таких зв'язків). Форма партнерських зв'язків завжди пропонується одним із партнерів (ініціатором) іншому. Тобто підприємець у практичній діяльності повинен або запропонувати конкретну форму співробітництва, або дати відповідь партнерові на його пропозицію, чи запропонувати кращу для нього форму економічних відносин.