Закон достатньої підстави.

Логіка

По-третє, підстава, з якою співставляється твердження, яке необхідно обґрунтувати, це не тільки знання, істинність якого не викликає сумніву, а ще й відповідні логічні правила, які реалізують конкретний вид обґрунтування (доведення, пояснення тощо) і які забезпечують перенесення відповідної характеристики з основи на обґрунтовуване.

Тільки враховуючи цей складний характер підстави, що використовується у процесі саме логічного обґрунтування знання, є сенс говорити про достатню підставу і про закон достатньої підстави.

Закон достатньої підстави регулює процес обґрунтування, тому треба мати на увазі, що він вимагає того, щоб наші думки у будь-якому міркуванні були внутрішньо пов'язані одна з одною, випливали одна з одної. Бути послідовним означає не тільки проголосити те чи інше положення істинним, а й продемонструвати чому саме воно істинне.

Таким чином, закон достатньої підстави фіксує співвідношення власне достатньої підстави і того положення, яке потрібно обґрунтувати (обґрунтовуваного). Залежно від мети, характеру і меж наукового дослідження чи практичної діяльності це співвідношення може бути різним.

Найпоширенішим випадком такого співвідношення є аналіз логічних зв'язків певного твердження з раніше встановленими істинними положеннями. Якщо певне твердження логічно випливає із цих положень, то воно визнається обґрунтованим і таким же прийнятним, як і ці положення. Реалізацією такого співвідношення є різні модифікації такої логічної процедури як доведення.

Найбільш вживаними є кілька видів співвідношення достатньої підстави і положення, яке необхідно обґрунтувати.

• 1. Дослідження висунутого твердження з погляду можливостей його застосування до всього класу об'єктів або ж до споріднених класів.

• 2. Вивчення цього твердження з позицій його емпіричного підтвердження або спростування.

Як правило, таке вивчення передбачає виведення наслідків із положення, яке треба обґрунтувати, та подальшу їх емпіричну перевірку. Залежно від наявності емпіричного підтвердження або спростування дане твердження приймається як обґрунтоване або ж відхиляється. Загальновизнаним є факт, що будь-яке наукове положення хоча б потенційно передбачає своє спростування і способи підтвердження.

3. Включення обґрунтованого положення до сукупності фундаментальних положень (принципів) теорії.

Це включення передбачає внутрішню реконструкцію теорії, елементом якої є це положення, за допомогою введення у теорію нових означень і угод, уточнення основних понять і принципів теорії, визначення меж і можливостей їх поширення. У цьому випадку обґрунтування висловленого положення ґрунтується не тільки на емпіричній перевірці наслідків із нього самого, а й на зв'язках даної теорії з іншими теоріями.

Наведені факти співвідношення достатньої підстави і обґрунтовуваного в реальному процесі міркування реалізуються через такі види обґрунтування як пояснення, передбачення, інтерпретація.

Різноманітність видів обґрунтування свідчить, що закон достатньої підстави вказує на наявність для кожної істини достатньої підстави лише у найзагальнішому вигляді. Тому, зрозуміло, що цей закон не може вказати якою саме повинна бути ця підстава у кожному конкретному випадку, та у чому її витоки : у сприйнятті факту чи посиланні на теоретичне положення.

Закон достатньої підстави нічого не говорить і про те, яким повинно бути це сприйняття і посилання. Він висловлює тільки те, що для

будь-якого істинного твердження існує і повинна бути зазначена достатня підстава, завдяки якій воно визнається істинним.

Підсумовуючи характеристику законів логіки зазначимо, що у підручниках з логіки та деякій довідковій літературі часто підкреслюється, що закони логіки можна записати у вигляді формул класичної логіки:

ключеного третього - це методологічний принцип, який має цілу низку вимог до процесу міркування, і зводити його до зв'язку беззмістовних логічних термінів (диз'юнкції "м<, і заперечення "-" ), які фігурують у формулі закону буде значним перебільшенням.

законом. Можна сказати, що неможливість подати закон достатньої підстави у вигляді формули була своєрідним свідченням того, що основні формально-логічні закони (або закони логіки) мають зовсім іншу природу, ніж завжди істинні формули, і виконують своєрідну функцію у процесі побудови та аналізі наших міркувань.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логіка» автора Конверський А.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Закон достатньої підстави.“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова до третього видання

  • ВСТУП

  • Формальні та змістовні правила міркування

  • Абстрактне мислення і його характерні особливості

  • Поняття про форму мислення

  • Основні формально-логічні закони

  • Закон протиріччя

  • Закон виключеного третього.

  • Закон достатньої підстави.
  • Розділ II. Mислення і мова

  • Поняття знака. Види знаків

  • Рівні семіотичного аналізу мови

  • Розділ ІІІ. Формалізація як метод логіки

  • Порівняльна характеристика природної і формалізованої мов

  • Структура формалізованої мови

  • Розділ IV. Семантичний аналіз виразів природної мови

  • Характеристика дескриптивних термінів

  • Визначення логічних термінів.

  • Розділ V. Елементи теорії імен

  • Принципи відношення іменування.

  • Розділ VI. Функціональний аналіз у логіці

  • Види функцій

  • Розділ VII. Історичний характер логіки як науки

  • Попередники логіки Арістотеля у Стародавній Греції

  • Логічне вчення Арістотеля

  • Особливості логіки стоїків

  • Новаторські ідеї логіки Ф. Бекона

  • Сучасна формальна логіка - другий етап у розвитку логіки як науки

  • Розділ VIII. Поняття

  • Характеристика предмета думки, відображуваного в понятті

  • Мовні засоби виразу поняття

  • Обсяг поняття. Елементи теорії множин

  • Закон оберненого відношення між змістом та обсягом поняття

  • Зміст поняття та склад злочину.

  • Логічні відношення між поняттями.

  • Логічні операції над поняттями

  • Види дефініцій.

  • Розділ IX. Судження

  • Види суджень. Атрибутивні судження

  • Логічні відношення між атрибутивними судженнями

  • Тлумачення атрибутивних суджень мовою логіки предикатів

  • Судження з відношеннями

  • Модальні судження

  • Види складних суджень.

  • Виклад складних суджень мовою логіки висловлювань

  • Розділ Х. Умовивід

  • Типологія правил висновку.

  • Обґрунтування правил висновку.

  • Умовиводи логіки висловлювань в традиційній логіці.

  • Висновки із категоричних суджень

  • Простий категоричний силогізм.

  • Перевірка коректності силогізму.

  • Недедуктивні умовиводи

  • Розділ XI. Аргументація

  • Види доведення

  • Спростування

  • Спростування аргументів.

  • Правила доведення і спростування

  • ЛІТЕРАТУРА