Звернемося до другого значення диз'юнкції, а саме - сильної диз'юнкції, або суворої диз'юнкції.
Дамо дефініцію сильної диз'юнкції: "Сильною диз'юнкцією називається диз'юнкція, яка із двох простих суджень утворює суворо-роз'єднувальне судження, яке буде істинним при реалізації лише однієї альтернативи і не реалізації іншої".
Наприклад, "Досудове слідство закінчується або припиненням справи, або відданням звинувачуваного в суд".
Побудуємо таблицю істинності для цього судження
Другий і третій рядок таблиці показують, що в суворо роз'єднувальному судженні прості судження, що його складають, не можуть бути разом істинними і не можуть бути разом хибними. Якщо одне з них істинне, то це є підстава для визнання другого хибним і навпаки.
Наступним видом складного судження є умовне судження. Умовним судженням називається таке складне судження, яке складається із двох простих суджень, з'єднаних таким логічним сполучником, як імплікація.
Слово "implicatio" є латинського походження і перекладається, як тісно зв'язувати. В природній мові цей сполучник має аналогом слова: "якщо, то". В логіці даний сполучник позначають символами:
Структура умовного судження складається із імплікації, підстави або причини, або основи) і наслідку.
Опишемо структуру умовного судження. Судження, яке стоїть до знаку імплікації, називається підставою, або основою, або умовою, або латинською мовою - антецедентом. Антецедент перекладається як попередній.
Судження, яке стоїть після знаку імплікації, називається наслідком, або висловом, або результатом, або латинською мовою - консеквентом. Консеквент перекладається як наступний.
Після цих пояснень структуру умовного судження можна представити як комбінацію антецедента, імплікації і консеквентна.
Характеризуючи логічну структуру умовного судження, слід звернути увагу на такі обставини:
• по-перше, в умовному судженні не можна переставляти місцями судження, які його складають (тобто міняти місцями умову і наслідок) без зміни значення вихідного судження;
• і, по-друге, умовне судження найбільш рельєфно, випукло показує, що в складних судженнях прості судження зв'язуються логічними сполучниками за значенням, а не за змістом.
Стосовно першої обставини звернемося до прикладу про свідка, який ми наводили вище. Якщо судження "Якщо він свідок, то він повинен говорити правду" є безсумнівно істинне, то утворене від нього: "Якщо він говорить правду, то він свідок" таким не є. Людина може бути не свідком і говорити правду і навпаки.
Для пояснення другої обставини візьмемо судження, які очевидно є хибними і жодним чином не пов'язані за змістом та з'єднаємо їх імплікацією: "Якщо Аристотель автор Римського права, то Наполеон автор "Руської правди"". І перше речення, і друге - хибні і не зв'язані за змістом, але в цілому це судження має значення - "істина". Іншими словами, в цьому судженні мається на увазі інший, прихований смисловий відтінок, який ми хочемо в такий спосіб посили: "Якщо невірно, що Аристотель написав Римське право, то тим більш невірно, що Наполеон є автором "Руської правди"".
Після визначення логічної структури умовного судження встановимо його значення за допомогою таблиці істинності:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логіка» автора Конверський А.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Види складних суджень.“ на сторінці 3. Приємного читання.
