Розділ «РИЮТЬ…»

При норі варта. Чечель здеревів. Вартові з фузіями стояли і дивилися перед себе, в напрямі московського табору.

Вже нічого більше й не побачать.

Може, й не знали, хто їх на другий світ післав. Крикнути не мали коли — повалилися в лозах, як на полі снопи.

Чечель казав їх втягнути досередини, бо кожної хвилини могла прийти зміна варти.

В норі було темно. В глибині, кроків, може, з двадцять, світилася ліхтарня. Кількох людей лежало на землі і лупало скалу. Були так зайняті своєю роботою і такий луск ішов від джаганів, що не чули, що діється за ними. Тим часом Чечель половину своїх людей лишив біля входу, а з другою кинувся наперед.

Нерівна боротьба не тривала довго. Котрийсь з козаків ухопив ліхтарню, боролися в темряві. Ворог не знав, хто напав на нього, заскочений і перестрашений, боронився несвідомо, стихійно, як боронить чоловік свого життя.

Нікому пощади не давали. Чорне підземелля скрило в собі, як у могилі, жахливу тайну нерівного бою.

Тишина.

— Давай ліхтарню!

Подали, щоб побачити вислід своєї роботи. Страшний… Та на міркування не було часу. Чечель казав засипати вхід до яскині.

Безпечні були, що ворог не дістанеться туди. Вибуху вже не боялися, не страшний змій, коли вирване жало. Розглядаються: двох москалів приникло до землі як трупи. Підняли їх!

— Вставай!

Перестрашено дивляться на козаків і благають ласки.

Чечелеві не хочеться мордувати безборонних — гидко. Відбирають їм оружжя і кажуть копати дальше.

Чечель знає батуринський замок, як свою власну хату, по планам і по тайнам, які йому повірив гетьман. За той час як готовився до оборони, зазирнув у кождий куток, власними ногами зміряв кождий перехід, кождий крок землі. Бачить, москалі добре копали. Просто на потайник ішли. Хтось свідомий показав їм дорогу. Ще трохи, і дібралися б до потайника, котрий виходить якраз на подвір'я. З нього є також тайний перехід до порохової вежі, до того останнього прибіжища обложенців. За той час як Чечель розглядається, козаки й москалі копають. Ще сажень, а найбільше два — і доберуться до залізних дверей. Тут пічнеться замковий фундамент, бо те, що прорили москалі, то тільки прохід попід вали. «Копати!» Козаки мистці до такої роботи. Одні гребуть, другі землю й каміння позад себе сунуть до входу. Чимраз грубша стіна відділює їх від світу, чимраз ближче до залізних дверей.

Праця йде скоро. Москалі копають, як у гарячці. Раді, що не погибли, як їх товариші.

Ще кілька ударів джагана, і дзвінкий луск розлягається під землею. Залізні двері. Скоро відгребують решту землі і пробують їх відчинити.

— Мотре Василівна! — гукає Чечель. — Є ви там? Відчиняйте!

— Нема ключів, — відповідає Мотря.

— Кажіть виважити двері!