Розділ десятий. Омарова кадриль

Равлик каже: — Я боюся мандрувать по волі хвиль:

Дуже дякую, рибусю, не для мене ця кадриль!

Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!

Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!

— Яка не буде хвиля, до берега приб'є.

Ти ж знаєш: там, за нашим, ще інший берег є.

Від Англії до Франції по морю двадцять миль…

Не бійся, любий равлику, станцюємо кадриль!

Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?

Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?

— Дякую, дуже цікавий танець, — промовила Аліса, щаслива, що він нарешті скінчився. — А яка втішна оця ваша пісня про білугу!

— До речі, про білугу! — сказав Казна-Що-Не-Черепаха. — Тобі, звісно, випадало її бачити?

— Ще б пак… найчастіше серед страв на… — сказала Аліса й затнулася.

— Не знаю, серед яких ти її бачила трав, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха, — але як це траплялося частенько, то ти знаєш, як вона виглядає.

— Начебто знаю, — задумливо мовила Аліса. — Хвіст — у роті і вся обліплена крихтами.

— Дурниці, - сказав Казна-Що-Не-Черепаха, — у морі крихти змиваються. А щодо хвоста в роті, то це ось із якої причини…

Тут він позіхнув і заплющив очі.

— Поясни-но їй причину і решту все, — мовив він до Грифона.

— А причина ось яка, — стрепенувся Грифон. — Білуга любить омарову кадриль. От її й кидають у море. І летить вона ген-ген!.. Дуже далеко їй летіти. От вона й хапається зубами за хвіст. А тоді, тоді… не може його вийняти. Ось і все, зрештою.

— Дякую, — сказала Аліса. — Дуже цікаво. Як мало я знала досі про білугу!