Розділ «III»

Обiд докипав у печi. Борщ, приставлений до жару. дув бульки й клекотiв вряди-годи, неначе хто в йому ляпав ложкою. Хата стояла неметена. Свекруха глянула на невiстку спiдлоба й промовила:

— Чого це ти, Мотре, сiла шити? Хiба ти не бачиш, що в печi обiд недоварений, а хата стоїть i досi неметена?

— Та вже ж бачу, не повилазило, — обiзвалася Мотря затягуючи нитку в вушко.

— Гляди лиш, щоб тобi й справдi не повилазило. Сядеш собi шити по обiдi, як упораєшся.

— Ох-ох! Так у мене чогось болить спина, так ниють руки, — почала Мотря тонесеньким голосом, передражнюючи свекруху.

— Дражнись, дражнись! — сказала свекруха. — Кидай лишень сорочку та вимiтай хату, кажу тобi. Я хазяйка в хатi, а не ти. Роби те, що тобi загадують.

— А я вам, мамо. не наймичка. Я й в своєї матерi не була наймичкою. Коли пiшлось на колотнечу, то нам треба робити дiло пополовинi. Поганять i в мене стало б хисту, аби було кого.

— Не видумуй чортзна-чого. Як була я в панiв, то робила за двох таких, як ти: варила обiд на двадцять душ; а ти й на п'ять душ не попнешся.

— Робили, бо над вами пан з нагайкою стояв.

— Коли хоч, то я й над тобою стану з нагайкою. Цить! А то як вiзьму кочергу, то й зуби визбираєш, — крикнула Кайдашиха й скочила з мiсця.

— Ви менi не рiдна мати: не давали зубiв, не маєте права й вибивать. В коцюби два кiнцi: один по менi, другий по вас.

— Карпе! Чи ти чуєш, що твоя жiнка витворяє? Чом ти їй нiчого не скажеш?

Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввiйшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалiтись на невiстку.

— I хто нараяв нам брати невiстку з тих багатирiв? — крикнула Кайдашиха. — Лучче було взяти циганку, нiж багачку з порожньою скринею.

— Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлiбом з сiллю не ходила, порогiв ваших не оббивала. Ви самi до мене прийшли. — сказала Мотря трохи тихiшим голосом, остерiгаючись свекра.

Старий Кайдаш розсердився на невiстку й почав на неї гримати.

— Мотре! Коли ти наша, то слухай матерi та роби дiло. Не сьогоднi ж до нас привезена. Наш хлiб їси, нам i роби, а як нi, то ми тебе й попросимо слухати.

— Хiба ж я дурно їм ваш хлiб? Од ранку до вечора й рук не покладаю…

— А ти хотiла згорнути руки та й сидiти? Чого це ти розходилась? Та я тобi не подивлюся в зуби! — крикнув Кайдаш, i його темнi очi заблищали: вiн замахнувся на Мотрю рукою.

— Тату, в Мотрi є чоловiк, — сказав понуро Карпо. — ви не дуже на неї махайте кулаками.