Розділ «III»

Дiло нiби горiло в Мотриних руках. Вона оджимала плаття й разом поралась коло печi. Кайдашиха разiв зо два одсунула горщик од жару, вимiшала кашу, а хати все-таки не замела. Мотрю взяла злiсть. «Не буду замiтать хати, — подумала вона, — ану, чи вимете свекруха».

Вже сiли за обiд, а хата була незаметена.

— Чом це ти, Мотре, хати й досi не замела? — сказала Кайдашиха. — Чи ти хочеш, щоб з нас люди смiялись?

Мотря натомилась коло роботи, її взяла злiсть. Вона вилила з ночовок у помийницю луг i так кинула ночовки на ослiн, що вони посковзнулись i полетiли на землю.

— Легеньку руку маєш! Легенько ставиш, невiстко! — крикнула Кайдашиха на Мотрю. — Однi ночви маємо, а ти й тi розбий.

— Як розiб' ю, то купите другi, — одрубала Мотря.

Кайдашиха побачила, що невiстка сердиться на неї. Її саму взяла злiсть.

Настав вечiр, а в хатi було смiття трохи не по кiсточки. Кайдашиха стала й собi оджимать сорочки, а хати не замела.

— Чому це у вас i досi хата не метена? — спитав Карпо, увiйшовши в хату.

— Бо твою жiнку сьогоднi перелоги напали, — сказала вже сердито Кайдашиха.

— Не знаю, кого напали перелоги, — ледве обiзвалась Мотря й так скрутила сорочку в руках, що вона чвакнула, нiби закричала, а бризки хлюпнули Кайдашисi в очi.

— Якого це ти нечистого так ляпаєш? Ще мало смiття в хатi, то нехай буде грязь, — крикнула Кайдашиха. — Чом ти своїй жiнцi нiчого не скажеш? — сказала Кайдашиха до Карпа. — Хiба ти не бачиш, що вона мене не слухає та дiла не робить.

— А це хiба ж не дiло? Не в пiжмурки ж граю, — крикнула й собi Мотря.

— Чому ти, Мотре, i досi не замела хати? — промовив Карпо до жiнки.

— Не замела, бо гуляю од самої пiвночi. Ось уже й рук i нiг не чую, так натанцювалась, — промовила Мотря.

— Та чого це ти кричиш, як на батька! — крикнула Кайдашиха. — Менi вух не позакладало: чую.

— Я на батька не кричала нiколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сiм'ю сама.

— А хiба ж ти робиш сама? — спитала Кайдашиха.

— А хто ж менi помагає, коли хата й досi не заметена, — крикнула Мотря.

— Чого це ти, Мотре, кричиш на матiр? Мати тебе не наводить на злий розум, а на добрий, — обiзвався Карпо.