Розділ «Вільгельм Телль»

В долинах цих однаково струмують,

Як вітру й хмар шляхи — одноманітні,

Так стародавні звичаї від діда

До внука переходять нерушимо.

Не терплять люди ці новин зухвалих,

Що звичне їм порушують життя.

Вони мені стискали міцно руки,

Знімали з стін заржавлені мечі,

У них в очах блищав огонь відваги,

Коли я називав їм імена,

Що для горян священними вже стали, —

І ваше й Фюрстове. Вони клялися

Чинити те, що схвалюєте ви,

Клялися і на смерть піти за вами.

Священним правом гостя бережений,

Так переходив я із двору в двір,

І от прийшов у рідну я долину,

Де є багато родичів у мене.

Знайшов сліпого батька я у злиднях,

Десь на чужій соломі, що йому