Розділ «Вільгельм Телль»

Мельхталь

Через страшні Суренські верховини,

Через безкрайні льодові поля,

Де лиш орлів хрипкий лунає клекіт,

До пасовищ альпійських я дійшов, —

Там пастухи із Урі й Енгельбергу

Пасуть, перекликаючись, отари.

Там спрагу молоком я утолив,

Що піною з льодовиків струмує.

В самого себе гостем, у порожніх

Пастуших хижах проживав я, поки

Дістався до людських осель гостинних.

Уже й по цих долинах рознеслась

Вість про нове, нечуване злочинство,

Моє нещастя шану й співчуття

Стрічало в кожних дверях, де я стукав.

Обурені ці душі нелукаві

Безчинствами нового керування;

Як на альпійських луках з року в рік

Ростуть ті самі трави, як джерела