Розділ «Вільгельм Телль»

Не можу я затримать, врятувати...

Отак відпав колись і Вольфеншіссен

Від батьківщини... Відпадуть і інші.

За гори манять молодь запальну

Чужих країв спокуси нездоланні.

О, нещасливий час, коли чуже

Проникло у щасливі ці долини,

Щоб безневинність звичаїв розтлити!

Нове все натискає, а достойне

Старе зникає, інші йдуть часи,

Нове інакше мислить покоління!

Чого ж я тут? Поховані давно

Всі ті, із ким я разом жив і діяв.

Мій вік в могилі вже. Щасливий той,

Кому з новим не жити поколінням!

(Виходить.)

Ява друга

Галява, оточена високими скелями і лісом.

Зі скель ведуть стежки з поруччями і східцями, що ними по деякому часі починають сходити вниз селяни. У глибині сцени озеро, над ним деякий час видно місячну райдугу. Вдалині — високі гори, за ними мріють ще вищі снігові верховини. Глибока ніч, тільки озеро та білі льодовики виблискують у місячному світлі.

Мельхталь, Баумгартен, Вінкельрід, Мейєр Сарнен, Буркгарт Бюгель, Арнольд Сева, Клаус Флюе та ще четверо селян, усі при зброї.