Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

— Може, пізніше.

— Фух-х, — Віктор втомлено потер очі. — Яна просто монстр в этом. Более сложно организованного сознания я еще не встречал. Тридцать два года, директор крупной ай-ти компании. Не замужем. Обожает все экстремальное. Она мне нравится, чувак. — Віктор хитро усміхнувся і поворушив бровами. — Ладно, нужно двигаться дальше. Через два часа у нас открытие.

Федір знову повернув голову до Яни і помітив, як вона краєм ока кинула на нього погляд — холодний, проник­ливий, без тіні співчуття. Федір усміхнувся і кивнув їй у відповідь. Вона, вдавши, що не помітила, повернулася до своєї баночки з йогуртом.

Федору впало на месенджер повідомлення від Девіда — він уже прилетів, і Алла везла його спершу в готель залишити речі, а потім одразу на виставку. Залишивши Віктора з Яною, Федір зазирнув у прес-центр. Узявши собі кави і відійшовши трохи від натовпу біля комп’ютерів, за якими юрмилося зо два десятки фотокореспондентів, які зливали фотографії своїм агенціям, вони перемовлялися з головою прес-центру на ім’я Діана. Посеред розмови з вікна прес-центру Федір помітив масивний джип, що під’їжджав під червону доріжку експоцентру. З джипа вийшли Карманов і молодий Айзек. Охорона розчистила прохід для гостей, і Карманов удвох із Айзеком зникли за дверима.

— Мені вже час, — кинув він Діані і побіг вниз зустрічати Карманова. Під оплески той саме перерізав червону стрічку на вході в експоцентр і першим зайшов у зал. Волонтери одразу ж стали скеровувати людей до сцени, де мала відбутися перша частина презентації. Федір на ходу приєднався до Карманова й Айзека.

— Де тебе носить? — Карманов спробував спершу поглядом залізти йому в душу, після чого потис руку. Айзек теж подав свою. — Знайомся, це Ося Айзек, російський фанат консервних банок, мій давній друг.

— Здравствуйте, рад вас видеть, — посміхнувся він Айзеку. Айзек, здається, зовсім не образився на цю репліку Карманова. Він скидався на людину, яка шанувала спорт, русявий і зарум’янілий, з приємними рисами обличчя, Айзек здавався на пару років молодшим за нього. Айзек мало нагадував того демона трансгуманізму, яким його зображував Карманов.

— Дуже приємно, — витиснув із себе Федір.

— Насправді, не дуже приємно, — озвався на ходу Карманов, а Ося Айзек реготнув.

— Не обращайте внимания, все хорошо, я на такое не обижаюсь, — заспокоїв його Ося. — Оскорблять — это первое, что начинает делать человек, когда сталкивается с чем-то выходящим за пределы его понимания. Дима просто еще не свыкся с мыслью, что бессмертие не зависит от человеческой формы. Он большой антропоцентрист, но в его возрасте это нормально. Наше с вами поколение смотрит на эти вещи более либерально.

Вони підійшли до сцени з велетенським екраном, на якому світився логотип «Соми». Карманов із невимушеною елегантністю господаря дому присів на край сцени й без зайвих попереджень розпочав привітальну промову.

— Я, насправді, не є великим спеціалістом із промов, — сказав Карманов. — І я не терплю всього цього офіціозу. Ми прийшли сюди говорити про те, що нас цікавить, а не випендрюватися.

На цьому слові іноземні гості стали щільніше притискати до вуха навушники із синхронним перекладом, щоб уловити суть незнайомих ідіом.

— Одним словом, це виставка для своїх. Ви розумієте про що я, — він постукав себе по чолу. — Ми хочемо говорити про серйозні речі, та разом із цим пам’ятати про fun і про joy of life. Do you agree with me?

— Yeah! — почулося в рядах.

— Ну, тоді чудово. Насолоджуйтеся, панове, і не забувайте постити у себе на сторінці в фейсбуці селфі на фоні нашого логотипа — про нас має дізнатися кожен! Гарного вам знайомства з Україною. Ukraine is beautiful. Have fun! — Карманов показав шановним гостям три пальці, складені тризубом, як це робив Чорновіл, і передав мікрофон Могилі.

— На, старий, скажи ще ти пару слів. У тебе це краще виходить, — нахилився він до Федора.

Зал тим часом вибухнув оваціями і гулюканням. Федір підхопив мікрофон і вийшов на сцену.

— Шановні пані і панове, леді й джентльмени, — сказав я, і мікрофон зрадливо зафонив. — Дмитро Іванович уже дав точне й лаконічне бачення того, для чого ми тут. Ми тут, щоб розсувати горизонти можливого. Щоб першими ступити на нову територію, і потім розділити це з іншими. Вражає сам задум цієї конференції, вражає склад учасників. Вражає те, куди ці ідеї можуть нас завести. Я заздрю самому собі за те, що опинився тут...

Зал відреагував на жарт сміхом.