Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

— Тобто — «була з іншим чоловіком»? — не розумію, не хочу вірити я в її слова.

— Я спала з ним, і ще з двома також. Просто прийми це. Я така. Мені це подобається, і я не хочу нічого з цим робити.

— Ти це просто кажеш, щоби розізлити мене, — я відчув, як вино заважає висловлюватися твердо і категорично. — Я не вірю тобі.

— Я хочу піднятися в номер.

— Гаразд, — сказав я, — ходи у номер. Там поговоримо. Тут на нас і так усі дивляться.

Я розрахувався за її каву, і, натягнуто посміхаючись, першим пішов до сходів. Смирна, потрапивши у номер, почала швидко збирати речі. Вона взяла з чемодана чисту білизну і зникла у душі. Її діловитість лякала мене. Я зазирнув до неї в сумочку, знайшов гаманець. Тремтячими руками розкрив його і побачив там кілька зелених банкнот по сто євро і багато дріб’язку.

Смирна вийшла з ванної, загорнувшись у рушник, з мокрим волоссям. Вона зараз як тварина — веде себе так, ніби мене тут немає. Вона скинула рушник і почала одягати труси — і все це з якоюсь чоловічою різкістю, байдужістю.

— Женю, звідки в тебе ці гроші?

— Я тобі вже сказала, звідки ці гроші. Я повія, хіба ти цього не розумієш?

Ще не витершись як слід, вона почала одягати светр.

— Куди ти підеш зараз, у ніч?

— Мене чекають. Я вже знайшла собі квартиру, — Смирна підморгнула мені, наче знущаючись.

Я притулив долоні до обличчя. Хотів прокинутися від цього кошмару. Якийсь древній жах впивається мені в п’ятки, проколюючи мені ноги холодними списами. Для чого? Для чого, Зоно? Для чого ти це все показуєш мені? Що ти мені хочеш цим всім сказати? Хіба я цього хотів? Хіба я хотів, щоб мене опускали на саме дно?

Я впав перед нею на коліна.

— Я знаю, іноді я жахливо ставився до тебе, та не можу інакше іноді. Мене зриває. Я тебе дуже люблю. Будь ласка, не йди нікуди. Я не серджуся за те, що ти зрадила мені. Я просто... дуже хочу, щоб ми були разом, щоб ми подолали все те, що відбулося. Щоб ми були разом до кінця. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною.

Смирна дивилася на мене згори вниз.

— Я не хочу їх більше бачити, — раптом озвалась вона.

— Кого?

— Твоїх друзів. Вони ненавидять мене.

 — Припини. Вони мають купу своїх проблем, аби ще ненавидіти тебе.