Розділ «II»

Ще гірше поставляна справа мови в газеті „Село", в цьому органі проф. Грушевського, видаванім в Киіві галичинами для просвіти народа на Украіні.

С самого початку видавання цієі газети було доручено украінцям. Наші украiнці видавали йіі чудовою народньою мовою й писали дуже популярно, примитиковуючи мову до невеликого розвитку нашихъ селян. І зміст йіі був цікавий для нашого народа, бо в газеті оповідалось за місцеві народні й текучі украінські справи. Було поміщено чимало гарних, часом цікавих статтів по украінські історіі, по хліборобству; писали й за споживальні товариства й спільницькі крамниці по селах. Видавали „Село" правописом кулішівським, не розрізняли дієсловів надвоє по галицькому звичаю. Ставили папір міцний; малюнки були чудові. Коштів не шкодували. Це була така газета, якоі на Украіні ще не було, та й напевно й не буде. Але... як вона видавалась чистою украінською мовою й не проводила мовних галицьких замірів, бо ніхто не мішав у мову ніяких кроків, помешканнів, майже, від-ів, відчитів, і т. д., то... ні с сього ні с того... вона була одібрана од українських сутрудовників й опинилась в руках галичан. Заправлялником став д. Юрій Сірий,—і „Село" почали видавати галицькою підмовою такою, якою пишуть в галицьких газетах, з усіма галицькими словами й формами мови. Зьявились замісць ступінів, сливе, од, цей,—кроки, майже, від, сей, здало ся, пiшло ся і т. д. і мова вийшла така, що йіі селяни зовсім не могли розбірать і второпать.

Ми не будемо гаять часу на розбірання цієi нісенітниці—для украiнського народа і тільки омежуємося випискою де—яких місців з галицьких статтів от таких: „З галицького cойму (?); має ся бути вже останній сойм, набраний по виборчій основі... Майже половина русинів у соймі се москвофіли, котрі в боротьбі Украiнців з Поляками „заховуються пасивно" (?), а нераз і зовсім отверто йдуть на зустріч полякам. Але витрівала (?) безоглядна (чи необачна, чи щось таке) опозиція, навіть гуртки украінців досить діткливо (?) (це польске слово й міні не відоме) відбивається на роботі сойму і свідчить, що в краю живе нарід (народ), невдоволений... Щоб зломити украінську обструкцію, польські верховоди задумують загострити регулямін (сойму). Але треба власне, щоб украінські посли не бояли ся сих загострень"...

От якими „загостренями" хотять годувать наш украiнський народ! Чи думали пак авторі, що селяни на Украіні не знають, що то таке сойм, москвофіли, діткливо, пасивно, обструкція і регулямін? Ціх усіх „загострень" і я не втямив доладу. І міні не дивно, що селяни, як казав міні один сільський батюшка земляк с канівського повіта, слухали це „Село" в хаті, а один з йіх вихопив номер з рук, подер і з досади ще й ногами потоптав. Само по собі селяни перестали читати „Село", а в містах, як казали міні приізжі волинці, перестали його купувать. Бо д. Сірий наважився, правуючи газетою, завести на Украіні газету білше для пропаганди галицькоi мови, ніж для просвітністи нашого народа. „Село" запагубили самі ж галичини, і. одповідальність за це падає на д. Сірого, або на того, під чиiм загадом він так робив. Він говоре міні одно, а робить друге, зовсім не те. Це в галичан якась ніби політика...

Замісць „Села", вони почали видавать газетку „Засів" с поганими малюнками й на дешевенькому тонесенькому папері. Але й цей „Засів" видається тільки трохи кращою мовою, і тут проводиться пропаганда галицькоi мови, котру д. Сірий силкувався нахрапом завести і в народі на Украіні... В „Засіві" вже дозволяють тім украiнцям, що подають статті, писати—цей, це, але йім ставляють скрізь—від замісць од, це б то накривають украінські дієслова (глаголи) покришками, певно щоб селяни самі догадувались, що там всередині замикається, справляють—боятися, на бояти ся і т. д. Сутрудовники галичани пишуть по-своєму, ставляють такі слова, як от: чекати, тримати, майже (сливе) і т. д. чого наш народ не розуміє, та ніхто йому й не скаже йіх значіння. Тут є („Засів" № 1) такі слова як от: істнованє (животіння), нанесено реакцією, під захистом організацій робітників, ці групи (купи), удобренє (вигнойка), відкрити, насамперед, чотири (чотирі) місяці, обєднати, обєднаного комітету. І скрізь галицьке— від, се, сю, знань (знаннів), жите, страхованє, відкрити, — що не одкриває, а морочить і закриває значіння й тяму слів.

Коли на виставці в Ромнах „Засів" достав бронзову медаль, то це мабуть за статті украiнців Ковальова та Щоголева по сільскому хазяйству та садовництву, а не за галицькі статті, написані негарною галицькою мовою, як от приміром стаття В. Л—ка про „Здвиг (?) соколів у Львові", де стремлять такі слова, як: культурне зяачінє, рiжні вистави, концерти, відчити (!?) (читання), національну свідомість. Мабуть автор не читав книжечки Грінченка, як треба писати статті для народа. А який в „Засіві" правопис, як от в словах: обївши (обьівши), з'їзд, зїдені, з'їдено (зьідено)! Такий галицький правопис, сказати б, буржуазний, а не науковий, це ж якісь загадки та ребуси і то не тільки для украiнського нерозвитого й темного народа, але й для широкоі публіки.

Добр. С. Руссова таксамо почастувала народ своею статтею: про „Земський педагогічний зізд" у Москві, написаною не украiнською народньою мовою, а галицькою говіркою, де є от такі слова: найскорше (найшвидче), представники деякі ухилились, замісць — одхилились, і вийшло, що деякі увігнулись... рішучого голоса не мали, (сільські дядьки подумають, що люде з декотрих—або похрипли, або говорили тихо, нишком); не може триматися (цього селяни зовсім не втямлять; і чом би не написать—держаться?), сучасна (сьгочасна— було б зрозуміливо); від науки, пропонували — предложили, бо народ не знає ж латинськоi мові і т. д. („Засів" 1911 року № 29). Шановна авторка певно й не читала статтів небіжчика Грінченка, як треба витовмачувать для народа кожну думку, кожну мисль, навить слова, за котрі селяни не знають і навить втямку не мають. Мова в усіх йіі писаннях, загалом сказавши, мішана, нечиста, білше галицька, ніж украiнська, очевидячки тенденційна, партійна, як мова д. Шерстюка і К°, ще й до того вона с самого початку, вже давно нащось уподобала галицьке слово від, покинувши украiнське — од, і через це позатулювала украінські слова, неначе заслонкою навить в своі „Географіi" для народа. Само по собі вона неповинна б і братись писать книжки для украiнського народа та для украiнських дітей.

І в цьому галицькому органі ми бачимо пропаганду галицькоi мови вже помеж народом на Украіні. Видають і тулять його якісь надто вже наівні люде, коли цей журнал буде навить темний та не ясний і для галицького народа. Ці видавці певно і думки не мають про те, щоб писати, загалом сказавши, популярно для народа. Це вже щось дуже скинулось на великоруське „обрусеніе". І ми теперички на Украіні маємо вже двоє обрусіннів ... До „Села" був доданий, як премія, ще й „Народній календарь" „Село" на 1911 рік. Нащо він названий народнім, цього ми ніяк не втямимо. Усі форми слів та падіжів — не украінські: скрізь бачимо галицькі форми, неначе якісь чужоземські: сей (цей), від (од), засіданє, жите, в житю, видань, відродженя, (одродіння) моляться, окремо, окремий, пишуть ся; і цім стародавнім не народнім хамлом закидана уся книжечка, і само по собі це все буде стоять селянам (та й не селянам!) на заваді при читанні статтів, гарних здебілшого на зміст окрім статті М. Залізняка: „Украiнське житє (наші селяни подумають, що то зват. падіж од жито—жите!) в 1910 році". Ця стаття написана не популярною, а галицькою—ніби-то вченою мовою, займає четверту частку календаря й написана мовою не для народа, а для інтеллігенціі, та ще й галицькоi: тут єсть і реформи, і перешкоди, і зорганізований cоймъ, віддавна (?), парламент, автономія, свобода зібрань, факти, ріжні сойми, економічно - господарські, і вичислив (вилічів);, і ось які фрази: вони (посли) рішили як найрішучійше домагатися... багато лиха можуть усунути спілки кредитові, (це виходить, що багато лиха можуть всунуть, а не одсунуть спілки кредитові), обструкція й инчі. Окрім того в автора багацько великоруських слів, як у проф. Грушевського.

Сам автор родом украiнець, але вчився в Львові і звідтіль вивіз на Украiну таку чудернацьку мову, котрою не личить писати не тільки для украiнського народа, але й для украінськоі публіки. Ця стаття певно написана для якогось галицького журнала, але заблудилась й потрапила в... киівський календарь „Село", бо який же селянин, при такому зловжитку украінськоі мови, втямить, що то таке Руминія (Молдавщина), якісь безрогі? (свині), якесь загострень (загостріннів) між Руминією й Австрією. Наш народ і не знає, і ніколи й не чув, що то таке Австрія, Руминія, сойм і т. д. Цей добродій видав ще й книжечку в Киіві: „Карл Бихер, (переклад, Киiв 1011 р. Ціна 60 к.)". „Повстанє народнього господарства". По теперішньому це значиться: Бунт народнього хазяйства. Ця його книжечка написана якоюсь мішанкою великоруського, галицько-украінського, та ще з додачею усякоi нісенітниці. Міні здається, що автор, як великий переймач, і до кінця свого живоття не виправить гаразд своєі рябої каліченоі мови. Щоб вивчитись гаразд украінськоі мови, треба йіхать не в Львів, а на села на Украiні, або читати народні пісні та вчить напамять прозу Куліша або Панаса Мирного.

Ні „Село", ні „Засів" по мові не придатні ні для селян, ні для публіки на Украіні. Виходе, що такі газетки на Украіні „ні до Бога, ні до людей", ні „Богові свічка, ні чортові кочерга", як кажуть на селі. І ці наівні видавці тільки дурно гаять час і марно тратять не мало грошей.

Довелося міні таксамо кликать до помочі побічніх добродiiв та знайомих, щоб дізнатись, що воно таке за заголовок статті „Збірника медичноі секціі", виданого "Киiвським науковим товариством" в книжці І „Записок" за 1911 рік: „Походженє кил, відсоткові взаємини та осібности йіх". Цей заголовок і справді щось „карколомне". В наш час соткою зветься та міра горілки, що колись передніше звалася крючком, або шкаликом, це б то найменча міра, найменча пляшечка горілки. Колись давно на селі та і в містах було кажуть: оце піду та випью крючок, шкалик, а тепер кажуть: піду та випью одну сотку горілки. Слово походження нагадало міні слово походить, або пішло, це б то—происходить, произошло; але ймення предметне (им существительное), виведяне од слова походить, по-украинський було б—походіння, бо кажуть селяни: міні осточортіло оте ходіння та бігання. В Галичині сотка крон все одно, що сто крон, це б то сотня крон, а відсотками звуть проценти. Як я довідався, це польське слово — „одсетка", перевернуте на галицьку мову, і вийшло слово відсотка, це б то проценти. Тоді моi знайомі навели мене на думку, що то таке той мудрий заголовок, і що тут певно мовиться не за сотку горілки, а за проценти. І аж тоді ми, гуртом поміркувавши, переложили його по-руському так: „Происхожденіе грыж і ихъ процентныя взаимности (?) и особенности". Але воно все таки зосталось для нас замашкарованою тайною. Автор само по собі силкувався переложить якийсь заголовок великоруськоi або инчоі статті, і не спромігся цього зробить, та переложив його по-галицький. Так ми й не дізнались, яка мисль замикається в тому премудрому заголовку. Якби автор покинув оті польські й галицькі відсотки і взаємини, та написав натомісць слово проценти, відомі навить кожному украiнському селянинові, та ще й не ставив приставки — від, а поставив од, то може можна було б стямкувать за дещо, або принаймні догадатись, за що буде мова в статті, написані доволі чистою украiнською мовою, навить з уживанням скрізь украiнського од, а не від, которий дуже ганжує неологізми для читальників. А таких невдатних фраз та слів є чимало в „Записках киів. науков. т-ства", а найбілше в перекладах Тимченка, котрому ми радили б зовсім не вживать йіх, бо він силкувався переложить не зміст текста в оригіналі, а тільки слова. Буквальний переклад нігде в світі не робиться, окрім хіба нас та галичан. Через це таких перекладів в киiвських „Записках" неможна читати, хоч ці „Записки" загалом пишуться багато кращою мовою, ніж львівські „Записки"; але в йіх гарною чистою мовою написані тільки статті д. Грінченка, Ор. Iв. Левіцького та д. Огієнка, а найбілше його оригінальні статті. Він один і єдиний вживає усі украінські народні слова, не гидуючи, не коверзуючи мовою, як роблять деякі добродіі, котрим чомусь не подобаються деякі украінські народні слова, як — сливе, сливи, сливинь, хіба, опрічній, окроми. Тут принаймні бачимо синтактику, росклад слів украiнський розмовний і живий, а не якусь робляну галицьку мертвоту, де слова розставляються зовсім на латинський зразець, або роскидані скрізь навманя. Якби галичани писали такою мовою своі статті в Літер. Науков. Вістніку, то йіх вже могли б читать не дуже вередливі украiнці... Загалом сказавши, мова в „Киiвських Записках" настільки краща од мови в „Львівських Записках", що йіх і рівняти неможна.

Але треба зауважить, що сливе усі переложені статті читать неприємно й важко, а найбілше переклади добродійки Шевченковоі, бо в неi мова галицька, робляна й педоладня.

Добрі й гарні переклади може робить тільки досьвіднийі тямущий пісьменик, та ще й такий, що має хоч невеличку творчу мовну здатність, щоб нехибно утворять нові слова, виводячи будлі-яке нове слово з другого, або с коріня слів, потрапляючи на народні приставки й суффікси, котрі доконче повинні буть схожi й анологичні с приставками й суффіксами в народніх словах якого-небудь рядка підхожих слів. В нас це робиться часто навманя. На змість ці „Записки" і справді, як писав рецензент „Великороссъ" „составляют счастливое исключеніе между провинціальными изданіями подобнаго рода. (Кіевская Молва), так-какъ в других подобных изданіях часто помЪщаются сырые матеріалы". Що стосується до правопису киiвських „Записок" й инчих органів пр. Грушевського, то мене дивує його галицький правопис Желихівського з безліччю двох точок сливе над кожним і мяким. „Записки" видаються на Украіні, в Киіві, а не в Львові. На Украіні усі пісьменики пишуть кулішівкою, і ніхто з йіх доброхіть не чепляє й ніколи не челлятиме такоі сили точок над рядками. Це відомо коленому, як відомо й те, що проф. Грушевський усім правує й заряджує і в „Записках" і в Літ. наук. Вістникові, і в „Селі". Само по собі видно, що він має потяг, та ще й великий до заведіння на Украіні в тутешньому пісьменстві галицького сьмішного й дивовижного правопису, не маючого ніяких научніх підстав. Правда, що він викинув непотрібні апострофи, але зате ж ми бачимо і в Л. Н. В. і в „Записках" отакі правописні чудасіі, зовсім не академичні: вє, бє (це дитячі викрики, а не дієслови -бье, вье), пє, пю, бурян, (бурьян), карєра, пєса, обєкт (объект), книжка написана з чутєм (с слухом), в житю, застережень, (застережіннів), ослаблень, кроки (ступіні), очи, плечи, на поли, батькови, чотири, матери, чоловікови, і т. д. Це ж зовсім не по-украінському, а по-галицькому. Виписую зумисне от таку фразу з Літ. Наук. Вістн.; „Особливо вїла ся їм отая баба. Так уїла ся, що вони асигнували суму"... Я двічі мусів спиниться, щоб розібрать цей шедевр галицького правопису, поки второпав, що воно за штука. І скрізь натикаесся на слова: від, се, сю, житє, обновлене, житєм, спостережень і т. д. Очевидячки проф. Грушевський думає, що в Киіві він натрапив на добрих переймачів, на якесь тісто, або мякеньку лемішку, с котороі можна зліпить, що хочеш, і він заповзявся з цієі причини навчити цього правопису украiнських пісьмеників, щоб завести це диво і в нас на Украіні. На це скажемо, що його праця й його наівні силкування надаремні. Якби в нас писали по—галицькому навить тільки самі отакі слівця: чорни очи, добрі матери, в крови, чотири, дядькови, чортови, то и це одно вже здивувало б або й насьмішило б публіку А то на тобі ще й—„уїла ся, вїла ся баба"! Цю „дурість премудру" хоч на виставку посилай! І отакі „ребуси" звуться — фонетичнім правописом!!

Видавництва киiвських „Записок", „Села", „Засіва", Літер. Науков. Вістника—це щось схоже на галицькі мовні школи, заведяні на Украіні для навчіння книжньоі галицькоi мови, стиля й правопису. Але в ціх школах мови, заведяних на Украіні галичанами та проф. Грушевським, наші украінці не вчиться самостійно, доброхіть, а вчяться під наказом (внушенієм), або й під побічнім загадом, по котрому украінські пісьменики й усякові газетні сутрудовники „мусять" примитиковувать (приспособлять) і свій правопис ніби то тільки до... галицького правопису; неначе б то ця уся задумана реформа стосується тільки до „правопису", а не до мови. Але такі галицькі слівця, як — від, відроджене, від-віт, відділ, відчувати, житє, питань, обновлень (!), загострень, діткливо, відомостей, питєм, віттак, прецінь, відтам і т. д.— зовсім таки не належяться до правопису: це зовсім опрічні, инчі од украiнських, наче взяті з инчоі славянськоі мови слова, бо в нас вони виходять зовсім инакше: од, одродіння, одвіт (відвіт), одділ, почувать, життя, питаннів, поновліннів, відомостів, і т. д. Навить побічньому кміті, а не украiнцеві, усе це кинеться в очі, що заводиться не правопис, а просто галицька недоладня мова.

Деякі украінські пісьменики такі ймовірні, що ймуть галичанам віри, а коли и не ймуть, то, ради заdедiння журналів на Украіні, мусять коритись і мовчать. Само по собі, шо публіка не читатиме ж усяких школьних писаннів та екзерціцій, писаних чудернацькою сьмішною мовою, та ще й недоладніх, просто таки часом схожих на каррикатури на украінську мову...

Проф. Грушевський в згадані мною його статті жаліється на нашу украінську публику, що вона не купує (певно галицьких) книжок. Але ж украiнська книгарня (Безак. № 8) стоiть виданнями украiнських авторів, а найбілше видданнями бувшоi Просвіти та дрібними украiнськими книжками для народа. А наша публіка тепер як купує будлі—яку украiнську книжку, то передніше розгортає йіі, переглядає, читає, і як книжка буде галицька, то кидає набік, бо с кількох фраз, навить як углядить—від, одразу постерегає, якого вона печева, бо за тим—від піде низка галицьких слів. Я бачив це в книгарнях на своі очі.

З цієї причини Галичини в останній час пішли на хитрощі й позаводили буцім—то видавницькі спілки... в котрих усіх спілників одна людина або дві з галичан. Це щось в пісьменстві схоже на політичні интриги та хитрощі на виборах в парламент або в сейм. Між усякими украiнськими спілками, як от „Вік", „Украiнський Учитель", „Час", „Лан", „Ранок" тільки одна спілка „Ранок" завжди видавала добросовісно і книжки, і украiнських авторів, Драгоманова й инчих, не псуючи йіх мови й правопису. Недавнечко зьявились видавництва „Лан" та „Зоря". Це галицькі не спілки, а один, або два галицькі пісьменики, котрі трошки виправили свою чудну мову, примитикували йіі до украінськоі й навить спростили правопис, хоч не зовсім, бо зоставили де-які форми й слова і пишуть замісць од, цей, це, життя, ждати, боявся, держать: — від, сей, се, житє, відчувань, в житю, чекати, тримати, помешканя, бояв ся, кроки й инчі польські й галицькі йім сподобні слівця. Певно це єсть остання поступка украiнцям і „найрішучійший" взорець для наших украiнських пісьмеників на будущий час. От видання спілки „Лан", котра видала книжечки д. Юрія Сірого: „Крим", „Подорож (це б..о, Мандрівка) краплі", „Житє (по нашому це не живоття, а—„житье") ростин" й инчі. Д. Сірий добренько виправив свою мову. Алє в ціх книжечках ми бачимо скрізь усі згадані вище галицькі „поступки" нам в правописі, як от — робило ся, від, сю, відійшов, житє і т. д. і це писано „для украiнських дітей"! А от видання галицькоi — ніби-то спілки „Зоря" (N 7, ціна 3 к. 1911 г. Киів), певно для украiнського народа, або для украінськоі молоднечі, „Морський Гайдамака" Бласка Ібаньєса. В ціх книжечках таксамо натуляно скрізь: від, се, сей, майже, розпач (польське слово, — одчай), пароплав, піднріємство й инча нісенітниця в перекладі якогось ніби-то И. Дмитрієва.

Як тільки видавництво „Вік" роспочало свою роботу, заходившись видавати украiнських авторів с перелицьовуванням мови (і в моіх книжках), проф. Грушевський намовляв і мене писати оті самі форми й слова: замісць украiнських слів — од, цей, життя, галицькі — від, сей, сю, жите i т. д. щоб надать украінські мові галицьке обличчя. Само по собі я не згодився на таке псування осердковоі мови, це б то мови сливе усієі российськоі Украіни до Кавказа, котрою писали на Украіні сто год наші классичні пісьменики, та й я сам тоді вже писав років с тридцать. Я добре знав, що ці усі стародавні слова й форми смішні для нашоi публіки. Окрім того, як пісьменик і вчитель літератури й россійськ. мови, я був добре досвідчений з історіі усякових літератур, що скрізь в Європі за грунт і основу книжньоі мови були взяті осередкові мови, маючі в своіх формах і лексіці найбілший район, а не усякові дрібні підмови й чудернацькі говірки, а часом мішанки на краях, межуючих з судсудніми націями. Але профессоровi Грушевському знать було байдуже за цей пісьменський загальний закон, бо він передніше од усього історик. А кожний літератор повинен звертати ввагу передніше од усього на мову своіх утворів, дбать за неі й поклюваться за йіі чистоту й народність. Тимчасом усім історикам байдуже за мову: в йіх на першому плані стоять історичні подіі, а не чистота мови й гарний стиль. Окрім того усякі стародавні акти, йіх чудна стародавня мова, усякі літописі несьвідомо псують мову йіх писаннів. Сливе в усіх істориків мова важка, тягуча, періодична, цупка. Щасливою вилучкою з цього правила були історики Драгоманів та Костомарів, бо вони були одночасно с тім і етнографи, збірали народні пісні й казки й видавали йіх. Це й є причина, що йіх украінська мова в писаннях стала й стане, як основа й грунт науковоі вищоі нашоі мови. А проф. Грушевський навить трохи глузує з пародньоі мови, називаючи йіі мовою „баби Мотрі". І ця помилка завела його книжню мову в якісь пущі та нетри старовинноі мішанини. Я вже тоді постеріг і догадався, хто дає направу (настроєніе) спільникам видавництва „Вік", щоб перекручувать мову й форми і в моіх писаннях, і в утворах инчих сьогочасних пісьмеників, та в збірниках, як от „Дубове листє (листя)", Літературний Збірник і т. д. Окрім галицьких видавиицьких буцім-то спілочок на Украіні недавно виникли й украінські спілки, закладяні молодими украiнцями, як от у Полтаві „Украiнський Учитель". „Укр. Учитель" видає книжечки зумисне мовою псованою, бо веде пропаганду росgовсюження на Украіні недоладньоі підмови. Для приклада ми виписуємо усі галицькі слова з одноi виданоi „Украінcьк. Учителем" книжечки: „Казки" Братів Гріммів. № 7. Ціпа 3 к. Переклад Гр. Щерстюка: відмовив, „кроків три", відрізнити, спіткала ніч (зостріла, захопила), людське помешкання (житло), втікли від свого помешкання, замислився, наслідком твоєі играшки буде те... І скрізь стоіть— від, ще й зверху апострофи: б'юсь, поб'ємось, з'явився. Само по собі, що ці казки видані не для дорослих, а для украiнських дітей, та ще й сільських. I міні одно чудно: ще й досі ніхто нігде не поставив в скобках значіння ціх польских слів — кроки (ступіні), мешкання (житло). Тим-то і до цього часу ніхто з читальників й не знає й не відає, що то за кроки, мешканнє, хоч йіх найчастіше потріпують деякі пісьменики. Гарний же цей „Украін. Учитель", шо напихає книжки для дітей отакими словами, і то не знезнавки й нетямучести. А от і д. С. Черкасенка книжечку „Яма" (№ 27. Ціна 1 к.) видав той таки псевдо-украінський „Учитель", де на обгортці вже не написано ні Полтава, ні Киiв, ні рік, тільки написано: № 27, десяток перший, кн. 6. Щось воно потаємне й чудне, щось вилучене о простору й часу, як буває в декадентських писаннях. Це все видавництво людей партіi з відомими нам тенденціями, котрі вже збанкротовані перед украінською публікою. І тут написано скрізь: в'їдливий, від того, брудні, п'є. Усе це написано не педагогично та ще й зумисне, с тенденціею, щоб привчать змалку дітей і молоднечу на Украіні до... польських слів, та до — від, сі, сей і т. д. щоб галицька книжня мова знайшла собі вже готовий грунт на Украіні й швидче прищепилась.

Окрім ціх видавництв тенерички галичани заходились видавать і пускати на продаж у Киіві опрічні книжки й книжечки окроми од усяких видавництв. В усіх йіх мова потроху гялицька й безпремінно с тіми прекметами, на які намовляв і мене проф Грушевський: скрізь там стерпить— від, се, такі форми, як житє, питєм, робило ся, бояв ся, як от в книжечці оповіданнів добродійки Сулими, де не показано навить, де вона друкувалась, та в перекладах оповіданнів Бласна Ібапьеса ніби-то якогось Дмитрієва, і в инчих книжечках. На ціх усіх книжечках написано на обгортці: Львів—Киів, або ще потаємніше тільки — Киів. Усі вони друковані на гарному папері, як і видання „Лан"; скрізь у тексті доконче прехороші малюнки для іллюстраціі зміста, часом і шага невартого, бо по виданнях видно, що потаємні видавці на свою напастливу для пас пропаганду не шкодують грошей і мають чималий засіб в кишенях, хоч вони й несуть велику втрату од недостачі покупців на Украіні. Добрящий папір та чудові коштовні малюнки ставляються задля присмаку та для принади, як от, прикладом, рибалки ввечері, напередодні удіння, кидають у воду принаду для риби йіі ласощі з вареноі пшениці звичайно в тіх місцях, де вони на сідлах удять рибу, щоб рибка заласувала, швидче вхопила в жабра гачок і попалася в юшку. Але ці наівні хитрощі потаємних видавців не вдалися, бо украiнська публіка швидко разшолопала й обминає ці зрадливі гачки, закинуті на пагубу украiнському пісьменству й примитиковані хитро, та не дуже мудро. На ці гачки та гаки попались тільки непомірковані декаденти та нетямущі й недалекосяглі партійні добродіi Лемішки та Лемішковські, утворені з мякенькоі лемішки, с котроi давня Польща колись наліпила собі добру половину своєі шляхти.