Розділ «Частина перша»

– Так-так. Я просто думаю.

– Про що?

– Там є сніговик?

– Що?

– Сніговик!

– Звідки мені знати?

– То поїдемо зараз і з’ясуємо. Сідай у машину, підбереш мене на Стургата.

– А завтра ми не можемо цим зайнятися, Харрі? Я тут на вечір знайшов собі одну молодичку і збираюся теє… А ту жінку тільки оголосили в розшук, отож поки не горить.

Харрі поглянув на краплю пивної піни, яка змією поповзла по келиху.

– Узагалі-то, – пробурмотів Харрі, – горить, та ще й пекельно.

Бармен здивовано подивився на неторкнуті півлітра пива, п’ятдесятикронову купюру, що лежала на стійці, і на широку спину, що вже зникала в дверях, звідки долинав голос Джонні Кеша.

– Сильвія нікуди не збиралася йти, – твердо сказав Ролф.

Ролф Оттерсен був худий аж до кістлявості. Фланелева сорочка, застебнута на всі ґудзики, а з комірця стирчала голова на тонкій шиї. Схожий на якогось болотяного птаха, вирішив Харрі. З рукавів сорочки висовувалися тонкі руки з довгими пальцями, що перебували у постійному русі. Нігті на правій руці були довгі та гострі, наче пазурі. Очі здавалися великими за товстими скельцями круглих окулярів у простій сталевій оправі – такі були популярні у радикально налаштованої молоді в шістдесяті роки. Плакат на стіні гірчичного кольору зображував індіанців, які несли анаконду.

Харрі впізнав обкладинку альбома Джоні Мітчела, який вийшов ще у кам’яний вік хіпі. Поруч із плакатом висіла репродукція відомого автопортрета Фріди Кало. Жінка-лідер, подумав Харрі. Картину напевне обирала дружина. Підлога була з нетесаних соснових дощок, а освітлювалася кімната цілим зібранням давніх парафінових свічок у світильниках з коричневої глини, зроблених, схоже, руками мешканців цього будинку. У кутку біля стіни стояла гітара з нейлоновими струнами. Ось, виявляється, чому в Ролфа Оттерсена такі нігті.

– Ви впевнені, що вона нікуди не збиралася йти? – спитав Харрі.

На журнальному столику перед ним лежала фотографія дружини Ролфа з дітьми – десятирічними близнючками Еммою та Ольгою. Сильвія Оттерсен дивилася на світ великими сонними очима, які бувають у людей, котрі все життя носили окуляри, а потім перейшли на лінзи або зробили лазерну корекцію зору. У дівчат очі були точнісінько як у матері.

– Так. Вона б попередила, – відповів Ролф Оттерсен. – Залишила б записку. З нею щось сталося.

У двері просунув голову Скарре:

– Приїхали кінологи, привезли собаку-трупонюха.

– Починайте, – наказав Харрі. – З усіма сусідами поговорили?