Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

— Зможеш?

— Спробую, — Артур кинувся до сходів.

— Зажди! Візьми кулемет, — Люнд передав ад'ютанту трофейний «льюїс». — Підлізь якомога ближче і вирубай його, та тільки щоб напевне. А то переб'ють усіх наших по дорозі на Хауген.

Артур розтанув у темряві. Командир загону дочекався, поки той спуститься з пірса, а потім і сам не витримав, кинувся донизу. Перебігаючи від одного прикриття до іншого, дістаної до кулеметного гнізда. Звідти добре було видно все льодове поле до самого човна, на якому вже розчехлили носову гармату і турель крупнокаліберних кулеметів. «Навіщо це вони? Чи, може, що відчули?»

Промінь прожектора все ще був прикутий до тераси Свердрюпбюена, на краю якої зібрались зараз усі сімнадцять паліїв-десантників. Ось один із них помахав запаленим факелом, подаючи сигнал на човен. І тут промінь злетів на лід і посунув у бік Хаугена. У Люнда завмерло серце. Що трохи і вирво з темряви бійців Олафа. Однак промінь лиш торкнувся нижнім краєчком колеса ближчих до затоки будівель, паче показуючи довгим, блідим перстом на нову жертву, і повернув назад до десантників. З криками і улюлюканням вони один за одним покотили од палаючого селища вниз. Дочекались, поки спуститься офіцер з факелом у руці, і рушили крижаним полем на Хауген. Прожектор весь час супроводжував їх, висвітлюючи дорогу. Та його допомога швидко виявилась не потрібною: на терасі Свердрюпбюена розгорялося велетенське вогнище. Вітру не було, і полум'я піднімалось до неба, освітлюючи розпадок, гори, бухту і все навкруг яскравим мерехтливим світлом.

Уве Люнд прикипів до бінокля. Зараз більш за все він тривожився за Артура. Бачив: хлопчина повзе до човна і вже ніяк не можна його зупинити, не дивлячись на те, що тепер гасити прожектор вже не було потреби.

На палубі човна стояли підводники і солдати. Розмовляли, показували руками у бік палаючого селища, присідали, пританцьовували, розминаючи ноги. Це був новий загін, який, з усього видно, готувався до висадки на берег, для того, щоб запалити і Старий порт. Вони виносили з собою на палубу каністри з бензином і вже збирались спускатися на лід. Винесли мостки, кинули їх з палуби на край крижаного припаю, і висадка почалась.

Уве Люнд дивувався витримці свого ад'ютанта. Артур не стріляв. Він підповз уже зовсім близько до човна, лежав за торосом і чекав.

Висадкою командував високий, могутньої будови боцман. Він підганяв солдат, покрикував на матросів і, віддавши честь Мюллеру, що з'явився в командирському люці, першим збіг на лід. У цей час з боку Хаугена почулась стрілянина. Німці спочатку не звернули на неї уваги, та коли в глибині бухти звилась червона ракета — забігали. Мюллер подав знак артилеристам, і ті в одну мить приготувались до стрільби. Білий промінь метнувся у бік правого берега, і в цей момент застрекотав кулемет Артура. Прожектор погас. Солдати, що висадились на лід, залягли і відкрили пальбу. Раптом гримнув гарматний постріл. Вибух першого ж снаряда обірвав стрекотання «льюїса». Вибухова хвиля відкинула тіло Артура у бік від тороса, за яким він ховався.

До мертвого хлопчини підійшов боцман. Підійшов, не ховаючись, у повний зріст. Чи то демонстрував перед Мюллером свою безстрашність, а чи давав зрозуміти решті, хто висадився на лід, що небезпеки нема, що хлопчина-кулеметник один. Уве Люнд стиснув ложе свого кулемета, притиснувся до нього щокою. Довготелеса постать боцмана танцювала у нього на мушці, варто було лише натиснути спусковий крючок. «Ні, життя Артура коштуватиме їм дорожче! Вони заплатять… Дорого заплатять за тебе, хлопчику!»

Боцман повів свою групу до пірса. Йшли обережно. Знали: на березі затаїлась небезпека. Про те, що ця небезпека так близько, мабуть, не здогадувались. Витримка в бою — справа потрібна. Їм дозволили піднятись на пірс і тоді ударили з усіх стволів. Шість чоловік залишились лежати, решта скотилась за причальну стінку. Звідти злетіла в небо ракета і зависла над пірсом, розсипаючи білі, схожі на бенгальські вогні, іскрини. Тут заревли крупнокаліберні кулемети, заухала носова гармата. Позиції патріотів почали закидати гранатами ті, хто причаївся за причальною стінкою. Те, чого Уве Люнд боявся більш за все на світі, сталося. З відстані близько ста метрів по них била вся вогнева сила підводного човна. Поки кулемети не давали підняти бійцям голови, гармата прямою наводкою розстрілювала все, що видавалось артилеристам підозрілим на пірсі і навколо нього. Не було прожектора, але не було і темряви. Палаюче селище освітлювало все навкруги, до того ж над пірсом одна за одною повисли освітлювальні ракети. Пекло тривало хвилин десять — дванадцять. Потім ураз все обірвалось, затихло, лиш од Хаугена долітала тріскотня автоматів. Ті, хто сидів за причальною стінкою, кинулись в атаку. Цього разу їм вдалося увірватись на позиції захисників порту. Зав'язався рукопашний бій. Допомога патріотам запізнювалась, німцям підмогою могла послужити лише команда підводного човна, більше людських резервів у нападаючих не було. Коли розгорілась рукопашна, кулемети і гармата замовкли. Мюллер кинув на берег останнє.. Ще вісім матросів збігли по сходнях і подались на допомогу групі боцмана. І хто зна, чим би закінчилась ця рукопашна, не з'явись у цю мить із своїми бійцями Людвіг Улл.

Ще здалеку вони побачили заграву в півнеба, почули грім гарматних пострілів, вибухи снарядів, тріск автоматів. Без команди наддали у швидкості бігу. Розуміли: там уже почалось, а вони запізнюються. Людвіг не міг себе попрікнути, він ніде не затримався із своїми людьми зайвої хвилини. І все-таки не встиг до початку подій. До бухти підійшли в момент, коли з палуби човна на лід збігали останні матроси.

— Слухай, Яне, — сказав Людвіг, ховаючись за уламком скелі. — Треба перехопити цих… Не можна дати їм можливість вибратися на пірс.

— Зараз головне — човен.

— Бери трьох, і атакуйте гарматну обслугу. Я займусь рештою. Давай!

Касян підняв трьох бійців, і вмить вони зникли за торосами. Білі маскувальні комбінезони, а більше те, що з цього боку їх не чокали, дозволило наблизитись до човна на відстань автоматної черги. Для вірності Касян висунув уперед ручний кулемет і ліг до нього сам. Коли на кормі почулися автоматна стрілянина, довга кулеметна черга змела артилеристів. Мюллер, який бачив усе це з люка на горі рубки, не одразу зрозумів, що сталося, чому замовкла гармата, що обстрілювала підступи до Хаугена. А коли побачив, що човен атакують з тилу, було вже пізно. Касян повернув свій кулемет у бік рубки. Чи його куля, а чи чиясь друга дістала Мюллера, а тільки той раптом змахнув руками і повис на борту командирського люка. Вискочивши на палубу, Касян кинувся до рубки. В нижній її частині чорніли розкриті навстіж двері. В них з'явився юнга. Стріляти в хлопця Касян не міг і той встиг зачинити залізні двері, а потім і задраїти їх зсередини. Скільки не гупав у металевий щит дверей прикладом кулемета, нічого не вийшло. Черга, яку спересердя випустив Касян, залишила на сталевій поверхні тільки подряпини. В чове можна було дістатися і через командирський люк, але до нього було не дістати, до нього не вели ні скоби, ні що інше. Поки Касян оббіг рубку і стрибав, намагаючись дотягнутись до руки Мюллера, хтось викинув тіло корветтен-капітана з люка і задраїв кришку. Касян жбурнув туди гранату, але вона, не вчинивши шкоди, перелетіла на протилежний бік і там вибухнула. В цей час вода вздовж бортів човна забулькотіла, запінилась. Човен почав занурюватись. Касян збіг по сходнях на лід… Озирнувшись, — побачив, що палубою вже перекочуються дрібні хвилі, а далі і рубка подалась донизу і швидко зникла. Хтось пожбурив навздогін гранату. Вибух підняв стовбець води вже на чистім плесі ополонки.

— Лишнє, — сказав Людвіг.

Бійці десятки зібралися до свого командира і по його команді побігли до пірса. Там верх брали десантники, їх було чи не удвоє більше. Вгодовані, не стомлені переходами, вони зрештою перемогли б захисників порту, але події, що розгорнулись навколо човна, збили їхній наступальний азарт. Човен пішов під воду. Вони це бачили і розуміли — це була втеча. Десант кинули напризволяще, а ще недавно солдатам і матросам здавалось, що розправились з залишеною людьми столицею архіпелагу дуже просто. І ось як усе обернулося.

Велетень боцман знову підвівся на повний зріст і закричав, збираючи до себе своїх матросів і купу солдат, що ще залишились живими. Посилаючи прокляття на весь білий світ, навмання стріляючи хто куди з притиснутих до животів автоматів, десантники почали відступати до центру Старого порту, де на невисокому горбку стирчала протестантська кірха. Ні Людвіг, ні Касян, що ще бігли до причальної стінки, не могли бачити, що в цей час від палаючого Хаугена до Старого порту бігла зграя паліїв.

Назустріч бійцям Улла, що виходили на пірс, підвелось лише четверо його захисників. Решта людей були убиті. Уве Ролл Люнда знайшли важкопораненим. Він помирав. Снаряд, що влучив у кулеметне гніздо, одірвав йому ноги, в кількох місцях пробив осколками груди.