TextBook — Саме так воно, певне, і буде.
— Так чого ж ти зволікаєш?
— Думаю, Олафе, думаю… Потрапили ми з тобою в дурне становище. Сидіти тут і дивитись на те, як вони палитимуть Хауген, ми не можемо. Кинути людей проти паліїв — значить підставити їх під вогонь підводного човна, всіх його вогневих засобів. Як тільки хтось із нас рушить у бік Хаугена, його негайно викриє прожектор, і тоді все пропало… Загинуть наші склади, загинуть люди.
— Ми всі загинемо, якщо дамо можливість цим гадам спалити Хауген!
— Що пропонуєш?
— Я пропоную… Дай мені людей. Я спробую пробитися в Хауген, і…
— Ти не зможеш цього зробити.
— Чому?
— Не встигнеш. Дивись, вони вже збираються на краю тераси. За хвилину-другу спустяться на лід і рушать на Хаугеи.
— Я встигну.
— Тоді пробуй, але тільки так, щоб з човна вас помітили як можна пізніше.
— Зрозумів! Встигну!.. — Олаф злетів з горища. Його кроки лунко прокотилися порожнім вугільним складом і пропали.
— Не встигне… А раптом?.. Довше б вони затримались там, на краю тераси.
Люнд помітив, що розмовляє сам з собою, і замовк. «А коли відволікти увагу тих, що на човні, прикувати її до себе, тоді Олаф, мабуть-таки, встигне добігти до Хаугена і зустріне там паліїв. Ні, вони не повинні до часу знати, що ми тут у засаді. Аби лиш Олаф не виказав себе, тільки б їх не помітили…»
Командир загону уважно роздивлявся ту частину пірса, де лежала в засаді друга десятка, але там не помітно жодного руху. «Вже час Олафові зняти людей! Чого він копається? Передумав, чи що?»
В цей час Уве Люнд помітив тих, що бігли у напрямку Хаугена. Криючись за будівлями, бійці поминули невеличку площу в центрі селища, на якій стояла єдина в Лонгірі камінна будова — кірха. Олаф не гаяв часу. «Як вони, чорти, зуміли з порту непоміченими вислизнути? — Люнд відчув приплив сил. — Коли так побіжать і далі, перехватять паліїв. Аби лиш не піймав їх прожектор. Спіймає — кінець! На човні гармата, крупнокаліберні кулемети. Як би його вимкнути, цей чортів прожектор?»
— Артуре! — покликав Люнд у темряву складу.
— Я тут, чіф! — виринув з-під сходів ад'ютант.
— Ось що… Треба погасити прожектор.
— Зрозумів, чіф!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» автора Сичевський Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ“ на сторінці 76. Приємного читання.