TextBook — Послухай, начальнику, що це в тебе за фляга така дивовижна?
— А що в ній такого? Фляга як фляга.
— Дай-но подивлюся, га? — сказав Семен якось занадто вимогливо.
— Ніколи мені, люди чекають. — Петро попрямував до «Грейс О'Нейл».
— Ну, то йди, коли на тебе чекають, а флягу… залиш, — п'яно реготнув Шульков. Очиці його хитро забігали, що свідчило про неабияке напруження. Петро відчув це, проте розбиратися, чого це Семен так нагострився на флягу, в нього не було ні бажання, ні часу.
— Ні, шановний, там мене з нею чекають. І взагалі… — він зупинився на мить. — Піди краще проспись.
— Ну, чого ти, Петре Степановичу, такий строгий? Адже неділя, вихідний… Ну, дай хоч у руках потримаю, — Семен пробував посміхнутись, а сам нараз зробився червоний, мов варений рак. Губи побіліли, витягнулись у ниточку.
— Та що вона так в'їлась тобі в печінки, ця фляга? Коли у Митрича більше двох років у кишені терлась, ти нею не цікавився…
— У Митрича? Два роки?! — Слова застрягли у Семена в горлянці.
— А може, і більше…
— Не знав, — ковтаючи повітря, Шульков простягав до фляги руку. Пальці його помітно тремтіли. Петро вже думав дати йому флягу, але в цей час його помітив вахтовий з «Грейс О'Нейл».
— На вас чекають, янг Пітер! Містер Белч уже двічі запитував про вас.
— Іду… Вже йду, — Добриня поквапливо зійшов трапом на борт шхуни, забравши флягу з собою, а Семен так і залишився стояти з простягнутою рукою.
— Петре Степановичу, зажди. Скажи, чи є на ній хоч який знак, чи напис?
— Навіщо тобі напис? Ну й дивак-чоловік.
— От ти смієшся, а рантом вона має відношення до… Старостіна.
— Ну, загнув! Ця фляга не російська і монограма на ній стосується не Старостіна, а якогось… — Добриня поглянув на вензель, зображений на випуклій стінці фляги, — якогось Шлезінгера. Ти про неї в Калікіна розпитай, він точно знає.
Петро пройшов палубою і зник у дверях, що вели до кают-компанії. Він уже не бачив Семена і не міг бачити, що сталося з тим чоловіком після того, як він почув ім'я Шлезінгера.
Касян Калікін і Патрік Белч, збуджені споминами, забули навіть про спиртне. Чарки так і стояли повними і незайманими. На голос вахтеного, що доповів про Добриню, обидва повернули голови, однак, ковзнувши по них поглядом, знову повернулись до своєї розмови.
— Добрий вечір! — ще раз нагадав про себе Петро.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» автора Сичевський Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ“ на сторінці 62. Приємного читання.