Розділ «ОПОВІДАННЯ»

— Не сумуй, козаче! Сили набирайся. Чув я розмову в штабі: представили тебе до нагороди. От і завернув поздоровити. А тепер бувай! Скоро не побачимось. Їду.

— Далеко?

— Та кілометрів за сто в один кінець буде.

Підморгнувши Сашкові, він пішов.

Розширивши зону бойових дій, штаб з'єднання імені Михайлова в ті дні збирав докупи невеликі загони месників, що виникали в усіх закутках Поділля. В один із таких загонів, у віддалений Теофіпольський район, і вирушав на зв'язок Степан Лагутенко. Його супроводжувала група бійців. Подолавши на тачанці стодвадцятикілометрову путь, Лагутенко розшукав теофіпольських товаришів, домовився з ними про все, що треба було, і, не затримуючись, поспішив назад, у з'єднання.

У селі Жемелинцях, у Ляховецькому районі, партизани зупинилися на спочинок. Селяни попередили командира групи, що неподалік від дому, де розташувалися партизани, мешкає ляндвірт, сільськогосподарський офіцер, якому підвладні навколишні села: він вимітає хліб до зернини, конфіскує худобу, не дає людям дихнути.

Лагутенко, недовго думаючи, попрямував до ляндвірта.

З чого в них там розмова почалася, за кого видав себе партизан, невідомо. Та коли поліцай, що прислуговував німцеві за денщика, зазирнув у кімнату офіцера, він остовпів. Ляндвірт і Лагутенко мирно сиділи за столом і закушували. Німець, уже добре напідпитку, розливав у склянки шнапс…

За годину офіцер ікав, ледве повертав язик. Вказуючи пальцем на портрет Гітлера над ліжком, Лагутенко з посмішкою порадив:

— І не набрид тобі цей негідник? Викинь його геть!

Ляндвірт, регочучи, подер лик фюрера на шмаття. Потім вони випили ще по одній за перемогу Червоної Армії. Лагутенко плескав німця по плечу і знову підсовував йому повну склянку. Ще через півгодини ляндвірт проміняв Лагутенкові свій пістолет на запальничку.

— Знаєш що? Поміняємося й одягом! — запропонував Степан. — Оскільки я радянський партизан, мені твій мундир може знадобитися, та й на зріст ми з тобою майже однакові.

— Міняюся з великим задоволенням! — кричав ляндвірт, стягаючи з себе френч і бриджі. — Ти партизан? Ти мене пух-пух? Не має значення! Ти жартівник і свій хлопець!

Онімівши від жаху, денщик вибіг із хати і помчав у поліцію. Тим часом Лагутенко одягнув на себе мундир офіцера, підперезався його поясом з кобурою, згріб у портфель папери ляндвірта і покликав своїх супутників. Партизани запрягли коней «сільськогосподарського коменданта» у фаетон, що стояв серед двору, на свою тачанку поклали очманілого німця, який посвистував носом уві сні, і так під'їхали до будинку поліції.

Староста села побачив у фаетоні незнайомого офіцера і кинувся до Лагутеика з благальним криком:

— Пане полковнику, партизани зарізали ляндвірта! Я вже подзвонив у районову поліцію.

До ґанку злякано тулилися місцеві шуцмани. Лагутенко зійшов з фаетона й оголосив: за зраду Батьківщини старосту буде скарано смертю. І наказав поліцаям виконати вирок на місці. Котрийсь із шуцманів замахнувся прикладом, староста звалився під ґанок з розтрощеною головою.

Роззброївши поліцаїв, захопивши із собою ляндвірта і його «канцелярію», партизани залишили Жемелинці. В путі, проїжджаючи через села, Лагутенко викликав до себе старост, лаяв їх по-німецькому і кожному вручав під розписку письмове розпорядження негайно роздати увесь хліб населенню. Накази ті були на офіційних бланках ляндвірта, ще й з печаткою. Старости скликали народ і розчиняли двері гамазеїв.

Ляндвірта завезли аж у сусідній район, у якомусь селі здали поліцаям. Пояснили, що цей п'яничка — спійманий партизан, як проспиться, йому треба всипати нагаїв, а затим відконвоювати його в найближчий пункт жандармерії.

На річці Случ з'єднання імені Михайлова зустрілося з партизанськими загонами Шитова. У цих загонах у той час перебував Кам'янець-Подільський обласний комітет партії на чолі із секретарем обкому депутатом Верховної Ради Союзу PCP Степаном Антоновичем Олексенком. Антона Одуху, а також комісара Гната Кузовкова було введено до складу обкому й затверджено членами обласного партизанського штабу. Незабаром згідно з рішенням обкому Одуха став першим секретарем, а Кузовков — другим секретарем підпільного Славутського райкому партії, їхньому з'єднанню доручили скувати рух залізничного транспорту гітлерівців між Шепетівкою і Новоградом-Волинським, в районі Ізяслава, Проскурова, Підволочиська. Таким чином перетиналася стратегічно важлива магістраль із заходу на Київ і відсікалися обхідні шляхи до неї на чималому терені окупованого Поділля.