Хто є хто. На дивані президента Кучми

звернутися офіційно до української влади з тим, щоб всі ці записи

відправити на дослідження. Повинна бути, нарешті, дана оцінка цьому на

державному рівні, оскільки записи не є власністю СШA, Чехії чи

Німеччини, а власністю України. Незалежно від мотивів, якими керувався

Мельниченко, вивозячи свій архів. Тобто, ми вимагали від майора

визначитися з передачею записів в Україну.

В результаті за цю ніч Мельниченко від руки написав довіреність. Цим

документом він уповноважив мене вести від його імені переговори з

офіційними представниками України. Це могли бути Президент, Верховна

Рада, Міністерство юстиції, Генпрокуратура, СБУ. Мельниченко заявляв, що

не бажає, щоб його далі експлуатував будь-хто. Він бажав позбутися тиску

держслужб СШA, які вимагали записи під приводом розслідування справи

Лазаренка. Майор заявляв, що не хоче, щоб держсекрети України стали

відомі за кордоном. Він погоджувався повністю відійти від цього всього, але

хотів знати, які йому можуть бути запропоновані гарантії і винагорода. Він

готовий був вислухати пропозицію української сторони. Мельниченко

повідомляв, що готовий передати всі записи в обумовленому місці (він

пропонував зробити це в Посольстві України у Вашингтоні) у

розпорядження представників української держави. Щоб ці компакт-диски

були опечатані під його підпис, щоб при цьому були присутні його адвокати