Хто є хто. На дивані президента Кучми

непогано повернути їх в Україну і "припинити всю цю нікому не потрібну

тріскотню". Він переконував Мельниченка в тому, що його час минув, і ці

записи вже нікого не цікавлять ні в Україні, ні за кордоном. У якийсь момент

Мельниченко обмінявся з співрозмовниками номерами своїх мобільних.

Так ми просиділи разом майже весь вечір. Я пив небагато - дві-три

чарочки віскі, Мельниченко - ще менше. А ось Ляшко пропускав одну чарку

за іншою - за моїми підрахунками він замовив не менш п'ятнадцяти порцій

золотої текіли. Льовочкін вживав виключно Jonnie Walker Blue Label -

найдорожчий сорт віскі з наявних в барі. Він теж неабияк випив. Коли

прийшов час розраховуватися, Ляшко витягнув з кишені гірку зім'ятих

купюр і заплатив за всіх.

Прощаючись, Льовочкін пообіцяв, що неодмінно доповість про їхню

розмову Кучмі. Мельниченко виглядав задоволеним зустріччю, хоча я не міг

зрозуміти чому. Однак незабаром все прояснилося. Виявилося, що,

зв'язавшись пізніше з помічником Кучми, майор домовився з ним про

продаж всіх таємних записів, які були вивезені з України в кінці 2000р. Про

це я дізнався лише через кілька днів.

Під час подій в Берліні незалежна від Кучми преса опинилася в

складному становищі. Журналісти буквально розривалися між

Мельниченком і Кравченком, не знаючи кому з них приділити більше уваги.