Хто є хто. На дивані президента Кучми

день.

Відразу ж після повернення з Альп ми, 18 лютого, вирушили в Берлін

напередодні прильоту президента України. У машині нас було троє - я,

майор і Андрій Захарків. Їхати було далеко - близько восьми годин. Щоб

згаяти час, ми дзвонили і базікали по телефону.

Спершу я набрав номер мобільного Тимошенко. У машині був

відкритий зв'язок і голос Юлі чули всі пасажири. Таким чином ми

влаштували на автобані невелику нараду і дуже тепло поспілкувалися з

Юлею. Особливо приємно було Андрію. По завершенню нашої конференції

я сказав:

- Юліє Володимирівно! Які у вас будуть побажання до Мельниченка?

Може дати якийсь цікавий запис?

Юля сказала так:

- Нічого мені не потрібно від Миколи, крім одного. Миколо, якщо

можна вплиньте на вашого патрона, Мороза, перед виборами. Нехай він не

займається дурницями, і не бере гроші у Медведчука. Так і передайте йому.

Я знаю, що ви зможете вплинути на нього. Тому що якщо колись скажете

правду про нього - місця Морозу в політиці більше не буде.

- Окей, Юліє Володимирівно. Не хвилюйтеся, розберемося! - Відповів

їй Микола. А потім, коли вимкнувся зв'язок, додав іншим тоном, - та ну її!