Хто є хто. На дивані президента Кучми

негласний контроль, у тому числі і за провідними політиками країни. У

радянський час спеціальні методи по збору інформації використовували

всього лише три структури. Цим займалися КДБ, МВС, Генпрокуратура,

причому технічна сторона була сконцентрована тільки в КДБ. В Україні ж

число таких органів постійно збільшувалася. До СБУ, МВС і

Генпрокуратури додалися Управління державної охорони, Національне бюро

розслідувань. Намагалися "пробити" собі це право військова розвідка,

оперативні підрозділи прикордонних військ і податкова міліція. І це обіцяло

неприємності, про що давно попереджав Євген Кирилович:

"Без чітко відпрацьованого механізму цивільного контролю над

силовими структурами це право може бути застосоване в політичних

цілях, тим більше на тлі розпочатої передвиборної боротьби".

Далі Марчук міркував про те, що таємно записані розмови громадян (у

тому числі політиків), що містять емоційні загрози, можуть бути певним

чином використані тими, хто їх таємно записує.

"Наприклад, якщо якийсь політик на мітингу різко висловився на

адресу, скажімо, Президента і в публічному виступі прозвучала відкрита

загроза, це протиправне діяння має розслідуватися, як належить. Але

політична фразеологія така, що оперативний працівник може її потім

інтерпретувати по-своєму. Цього не повинно бути, але це може бути...