Хто є хто. На дивані президента Кучми

основного потоку транспорту. Прикордонники довго перевіряли документи,

забрали наші паспорти, бігали з ними кудись і дзвонили по телефону.

Нарешті, через півтори години, дозволили їхати далі, але ми відразу ж

помітили, що нас супроводжує якась машина. Вона їхала за нами всю дорогу

до Івано-Франківська. Відчувати за собою стеження на безлюдній дорозі, в

горах, вночі було вкрай неприємно.

Під ранок ми приїхали в Івано-Франківськ. Там я залишив маленьку

Тетянку своїм батькам, трохи поспав і разом з Іванкою та Ганнусею виїхав

до Львова. Стеження за нами не припинялося.

У Львові нас, нарешті, затримали. При в'їзді в місто, на вулиці Зеленій,

нас оточили кілька міліцейських машин. Підполковник ДАІ запропонував

мені вийти з автомобіля і пред'явити документи. Міліціонери здогадувалися,

що справа надзвичайної важливості: навколо нас зібралося кілька екіпажів

ДАІ з різних кінців Львова. На дорозі швидко утворилася пробка. І в цей час

з'явилися двоє молодих людей у спортивних костюмах. Це були

співробітники СБУ - Верховський (так я з ним вперше познайомився) і

якийсь кавказець. Була неділя і, судячи з одягу, їх викликали прямо з дому.

Спецслужбісти швидко розігнали міліцію і супроводили нас в обласне

управління. Туди ж, в двір управління СБУ, я був змушений загнати нашу

машину. Так ми з дружиною опинилися всередині найбільш грізної споруди