Вершники на Інгулі

закладу за перші п’ять років, починаючи від заснування в Таганрозі у статусі

курсів. Через 40 років у далекому Нью-Йорку емігрант, колишній юнкер

С. Ряснянський упорядкував “Історичний нарис Єлисаветградського

кавалерійського училища із спогадами вихованців школи. До століття з дня

заснування училища”, який, звісно, був практично недоступним

кіровоградському читачеві. В другій половині ХХ століття в низці публікацій

всесоюзного та місцевого рівнів увага приділялася дослідженню бойового

шляху випускників Української кінної школи ім. Будьонного у Великій

Вітчизняній війні. На рубежі тисячоліть біографічні довідки осіб, які

навчалися або служили в училищі в царську добу, подано в книгах

С. Волкова. Їм присвячено статті в періодиці, Інтернет-мережі (на жаль, в

деяких із них не міститься посилань на використані згадане нью-йоркське

видання чи інші джерела). Довідкові відомості про участь випускників

кавучилища в боротьбі за незалежність України 1917 – 1921 рр. містить книга

Я. Тинченка “Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки”

(2007 р.).

Кавалерійські заклади за абсолютно більший період часу

підпорядковувалися С.-Петербургу і Москві, де й відкладалися документи з

їх діяльності. Відсутність узагальненого, оприлюдненого дослідження з

історії підготовки офіцерів-кавалеристів через 155 років після її початку в