Вершники на Інгулі

гординею та неприступністю. Змирявся він лише перед інспектором

поселень. Його ад’ютантом служив ротмістр Перейра.

Із 1845 р. і на час будівництва військового містечка начальником

штабу 2-го кавкорпусу служив В. Лауниць, учасник турецької (1828 р.) та

польської (1831 р.) кампаній. Достоєвський пише, що в місті одні називали

його пасторським синком, вірогідно через терпляче прагнення до досягнення

підвищень і багатства. Інші називали його скаженою собакою; треті, не

соромлячись, при імені Василя Федоровича повторювали двовірш: “Кот

Васька плут, кот Васька вор”. Згодом він став начальником штабу всієї

резервної кавалерії в Кременчуці і вже приїжджав до Єлисаветграда у якості

вищестоящого керівника. Фет, який запрошувався до нього додому на обіди,

згадував “весьма красивую блондинку” дружину.

На 1849 р. начальником корпусного штабу був генерал граф Ламберт.

(Саме йому згодом доведеться очолювати тимчасовий розпорядчий комітет з

ліквідації військових поселень.) У 50-і рр. цю посаду обіймав М. Дубельт,

(чоловік доньки О. Пушкіна Наталії). Подібним був етнічний склад

командирів, старших офіцерів, співслужбовців Фета в дивізії та полку в

Крилові: начальник дивізії Фітінгоф, одружений “на остзейській графині”,

полковий командир барон К. Бюлер, ескадронні командири Р. Крюднер та

Оконор, генерал А. Ессен, майор Вейнберг, полковий ад’ютант Бедер,