Польовий командир

щити з двох боків оточили його соратників, з третього каменіла будівля

адміністрації, а ще з одного спритні й меткі штатські вихоплювали по

одному його людей, затягували вглиб свого шикування, вправно

викручували руки за лопатки й спритно та вміло в'язали. Треба

проривати оточення — зрозумів драб. Де – судомно міркував він.

Цивільні видалися йому більш небезпечними, їх не продавити, —

вирішив він і кинув основні свої сили на стик між ними й ментами.

Хто відає, як би склалося побоїще, коли б стояло завдання

перемогти протестантів... Та треба було — прибрати з площі. Кут між

штатським й сферами розірвався, збоку виглядало – під натиском

натовпу протестувальників, і мітинг кинувся в щілину — туди, де

бачилася йому воля й безпека. Когось із юрми встигали вихопити й

пов'язати, Сидорову здалося — безсистемно. Він уже бачив перед

собою вільний простір і спини своїх споборників, що тікали довгою

прямою вулицею, коли хтось ззаду міцно вхопив його за матню,

потужно смикнув одночасно назад і догори, а коли здоровань

вимушено піднявся навшпиньки, поштовхом межи лопаток вивів з

нестійкої рівноваги й кинув грудьми просто на асфальт. "Обана", —

встиг подумати він, смикнувся, отримав носаком черевика в пику, а

невідпорна сила потягла його руки за спину. Потім клацнули