Польовий командир

сімдесят чотири", "Вінницька — вісімдесят два"... Це з усіх усюд

вирушили за Валерієм до старого індустріального міста активісти й

найперевіреніші члени його партії — "Гуртового самозахисту".

А через день після одержання ультимативної чолобитної

губернатор зранку вийшов на ґанок облдержадміністрації з кількома

сановними морданями, серед котрих засушеним Гераклом ніяковіючи

менжувався Вітя Хрєн, тримаючи потужного імпортного мегафона.

Керманич узяв електронну лійку та діловито прокашлявся.

— Громадяни демонстранти! — Левітаном забасив він у мікрофон

Хрєнового гучномовця. — Ваше звернення передане на розгляд

президентові. Відповідь незабаром буде оприлюднено в засобах

масової інформації. А тепер я вимагаю припинити несанкціонований

мітинг та розійтися по домівках.

— Ми нє уйдьом, пока нє будєт атвєта! — заглушив натовп

здоровань Сидоров.

Губернатор витяг з кишені якогось папірця:

— Рішення обласного суду, — урочисто оголосив він. — Оскільки

організатори мітингу не сповістили заздалегідь органи місцевого

самоврядування про зібрання, а його проведення супроводжується

масовими заворушеннями, у праві на подальше проведення заходу