Польовий командир

сестри, у неї не було нікого, новоспечена офіцерша оцінила належним

чином. Де їй було відати, що Людмила, котра хоч і знала в Києві

багатьох, теж не мала з ким просто по-людському погомоніти, без

побоювань, що слова її викривлено витлумачать, перебрешуть,

передадуть комусь, позаочі висміють, ба й використають назавтра —

проти неї ж чи проти чоловіка.

Трішечки мартіні, потім ще трішечки, купа слів — про все й ні про

що, — і жінкам здалося, що знають вони одна одну все життя:

незрозуміло, чому раніше не зустрілися... Роздягання симпатичного й

атлетичного хлопа з буцімто еротичними вихилясами під ритмічну

музику їх не обходило, — розмовляти із людиною зі спорідненою

душею значно цікавіше, — хіба що трішечки тішило жіноче

69

самолюбство: не все ж нам перед чоловіками вигинатися... Хай і перед

нами хтось...

Час пролетів непомітно.

Вишколений водій без слів завіз Валентину під будинок,

дочекався, поки жінки договорять біля машини, поки Петренчиха

пурхне в під'їзд, і повіз міністрову дружину до хати. Це саме він

відвозив не так давно цю пані та її чоловіка до чортів на виступці на