Розділ «Частина друга»

– Як тільки підготуєш обоз і домовишся з Омельком про порядок руху.

– Я буду готовий уже завтра.

Нечай перевів подих.

– Ну от завтра й виступай.

Іван хитнув головою на знак згоди і хотів було йти. Та Нечай, без слів дивився на нього, не відступаючи.

– Щось іще?

І полковник не витримав:

– Сучий ти син, Іване, бісове сім'я! Та іди ж обіймемося з тобою, як обіймаються побратими. Хтозна, чи побачимося, адже в саме пекло тебе відряджаю, до самого вовчого лігва. Ох і не просто це, хто би знав!.. А ще мало не забув тебе поздоровити з народженням сина. Сподіваюся, що ти знайдеш там можливість до них завітати. А головне – бережи себе, там дійсно буде гаряче.

Іван без слів ступив уперед і розкрив обійми назустріч побратиму.

– Не вперше! Ще погуляємо!

VI

Омелько насвистував щось у вуса, роблячи вигляд, що його не займає ніщо, окрім цієї нудної мелодії, шляху попереду і подуву вітру в обличчя. Коні обох ватажків козацького відділу йшли попереду колон, відірвавшись на добрих півсотні кроків від хорунжого, осавула, писаря і кількох запорізьких джур, тобто негустого почту Богуна і Деривухо. Що ж, Іван все одно скаже те, що повинен, не зважаючи на бажання Омелька.

– Я вважаю вибір Хмельницького невірним, Омельку.

Омелько кілька хвилин мовчить.

– І гаразд робиш, – змахує він нарешті чубом. – Ти ж, власне, і повинен так мислити. Хмельницький занадто м'якотілий, він почав перемовини з ляхами, а тому…

Богун крутить головою.

– Я не про те, Омельку.

Деривухо зітхає:

– Добре. Якщо ти вже розпочав, вважаю є сенс продовжити цю розмову і закінчити її раз і назавжди, забувши про неї. Тож готовий вислухати тебе.

Богун хмикнув.