Один боярин за столом вирішив покпити з Олелька та й каже:
– Снився мені сон, мовби ми з Олельком літали попід хмарами. Літали, літали, аж поки не попадали на землю. Тільки я впав у мед, а Олелько – в гноївку.
– Боже мій! – підхопив його мову Олелько, не давши нікому приснути сміхом. – Я бачив такий самий сон. Але ж ви не договорили, що було далі. Коли ми вибралися – ви з меду, а я – з гноївки, – то почали одне одного облизувати. І мені бігме смакувало більше!
Отут вже пролунав такий гучний регіт, аж тарілки застрибали, а келихи задзвеніли.
КОЖНОМУ СВОЄЗа Краківською брамою знаходилася стрільниця, де скромні львівські міщани, купці й цехові ремісники перетворювалися на хоробрих лицарів та оборонців міста. Кожен міщанин чи гість міста мав у визначений час під загрозою кари прибути на тренування в стрільбі з лука, кидання списа, а в пізніші часи, в стрільбі з рушниці, гаківниці та, навіть, гармати. І все це, щоб бути готовим стати в оборону міста.
Одного разу зібралися на стрільниці прості ремісники. Дехто прийшов сюди, як був, у хвартуху, а хто, йдучи з ринку, приніс із собою те, чим торгував. От, коли черга дійшла до оліярника, він скинув з плеча великий глек з оливою і взяв лука. Пустив три стріли і всі повз щит. Кілька боярських синів почали голосно з нього кпити, і оліярник мало не плакав під образи. Коли це звідкілясь узявся Олелько.
– Чого ви насміхаєтесь з чоловіка? – звернувся він до бояренків. – Кожен майстер у своїй справі. Він не здатен на те, що ви, а ви не здатні на те, що він.
– А що ж воно таке може бути, що він робить? Олію товче? То це великої голови не треба, – відказали ті.
– Гаразд, зараз він покаже, на що здатен.
– Ану-ну, – далі кпили бояренки, – хай він утре нам носа! Оліярник розгублено зиркав на Олелька, бо не мав ані найменшого здогаду, куди той веде. Тим часом Олелько зняв з шиї ланцюжок із хрестиком і показав його усім:
– Ось як цей чоловік утре вам носа! Ануте, добродію, – нахилився він до оліярника і шепнув щось на вухо, а той радісно закивав головою. Юрба цікавих оточила їх з усіх сторін.
– Чи згодні ви покласти по п'ять золотих на те, що цей оліярник зробить зараз таке, чого ви ніколи не утнете? – спитав блазень бояренків.
– Згода. А коли ви програєте, то рівно ж стільки заплатите нам! – сказали ті й поклали у шапку по п'ять золотих, а Олелько кинув до шапки свого гаманця.
Оліярник помітно ожив. Він поставив посередині глек, зачерпнув оливи, і в цю хвилю під черпаком з'явилася рука Олелька з ланцюжком у пальцях. Оліярник перехилив черпак, і тонюсінький, наче нитка, струмінь оливи почав литися крізь одну з маленьких ланок ланцюжка назад у глек. Всі затамували подих. Струмінь витік до краплі. Олелько показав ланцюжок, і всі переконалися, що жодна крапля на нього не впала.
– Ну, чи хоче хтось позмагатися з оліярником?
Присоромлені бояренки похитали головами. Олелько свого гаманця сховав, а виграні гроші віддав оліярникові:
– Беріть, батьку, ви їх чесно заробили.
ЦІНА БОРОДИОлелько, хоч і був блазнем, але і в походи з королем ходив. Після одного такого походу дістав арабського огера при повному обладунку – молодого і гарячого, як вогонь.
Але жеребець видався надто вже баским для спокійного і розважливого Олелька. і він вирішив його спекатися.
Тим часом на оґера вже оком накинув боярин Струмило, що славився своєю скупістю і тільки й думав, як би то видурити жеребця надурняк.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Легенди Львова» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОРОЛЬ ДАНИЛО І ЙОГО БЛАЗЕНЬ ОЛЕЛЬКО“ на сторінці 12. Приємного читання.