Олелько знав, що усі бояри подалися з королем у похід, і сказав:
– Передай боярині, що я міг би навчити її гусей по-людськи балакати. Та й почимчикував додому, усміхаючись. Коли це під вечір пригнав пастушок:
– Бояриня згодна. Чи двох місяців стане на науку? Олелько подумав хвильку і кивнув:
– Стане.
– Ну то завтра вранці я прижену гуси.
Але Олелько і гадки не мав учити гусей, а любенько різав їх по одній та й їли з жінкою.
– Ой, це нам так не минеться, – зітхала жінка, але Олелько тільки сміявся. Минуло два місяці, і прийшов пастушок за гусями:
– А що, навчилися гуси по-людському балакати?
– А як же! Так шваргочуть, що хоч вуха затикай. Ну, скажу я тобі, халепа буде, коли боярин повернеться.
– А що таке? Бо боярин якраз нині вернувся.
– Спитай боярині, що маю робити, бо гуси змовилися, що коли боярин приїде, то розкажуть, як бояриня з джурою любляться. Та й не тільки про це, бо вони, виявляється, багато чого знають і про челядь: хто, з ким, коли…
Пастушок чимдуж помчав до боярині і все їй переповів. А та, як вислухала, то не захотіла чути про вчених гусей:
– Перекажи Олелькові, нехай їх до чорта поріже і забуде, що колись брався вчити. Кляті гуси! Ти їх годуй, плекай, а вони тобі он яку капость замислили!
ОЛЕЛЬКО ЛАСУЄ ГУСКОЮЗібралося якось за королівським столом різне високе папство. Один галицький боярин вирішив з Олелька покпити і, показуючи на випеченого до золотої барви гусака, сказав:
– Ану, Олельку, зачни їсти оцю гуску. Але умова! Запхаєш в неї ножа – я тобі в те саме місце запхаю. Відірвеш їй ногу – я тобі відірву. Відірвеш крило – я руку відірву. Шию скрутиш – тобі скручу. Шкіру здереш – тобі здеру… Куди її вкусиш – туди і я тебе вкушу. Що зробиш з гускою, те і я з тобою зроблю.
Весь стіл з цікавістю почав чекати, як же викрутиться Олелько. Вмовкли розмови, стихло плямкання, було чути, як мухи дзижчать.
А Олелько підступив спокійно до гуски, вистромив вказівного пальця, всім його з усмішкою показав і, запхавши гусці в гузно, смачно облизав.
Регіт струсонув стінами, а Олелько пальця то запхне, то оближе. Тим часом боярин скипів не на жарт і не знав, що має робити. Присутні під'юджували Олелька, аби наставив бояринові задок. І Олелько вже почав пояс скидати, коли король втрутився:
– Не будемо, панове, псувати собі вечерю такою кумедією. Думаю, досить буде, як боярин заплатить Олслькові сотню червінців. Хіба би не хотів…
– Ні-ні, – схопився за королівські слова боярин і кинув Олелькові капшук з грошима.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Легенди Львова» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОРОЛЬ ДАНИЛО І ЙОГО БЛАЗЕНЬ ОЛЕЛЬКО“ на сторінці 11. Приємного читання.