Розділ «Князь Ігор»

Славута заперечив:

— Далеко, дорога важка — от  і не  встиг. Мабуть, заночував  у Кунятині.

Та й наступного дня  Ігор  не з’явився ні вдень, ні ввечері. Святослав з досадою сказав:

— Ждати не  будемо! Завтра  на  світанку — в  путь!  До Хоролу!  Щоб не проґавити Кончака!.. А Ігор, якщо прийде, хай  наздоганяє нас!

У п’ятницю, першого березня, як  тільки засвітлів край неба, руські полки перейшли по льоду  Сулу і рушили прямо на  схід.  З  півдня подихав теплий вітерець — сніг  на  очах темнів, брався водою. З низьких хмар  накрапав дрібний дощик. Їхати  стало важко. Та Святослав спочину не давав. До Хоролу тридцять верст, а  там  десь  Кончак! Зустріти його потрібно на підступах до Руської землі.  Не пропустити через Сулу!

Як  і на  Орелі, Володимир Глібович попросився в навороп[54]. Дорогу переяславцям показував Кузьмище. Серед сторожів він  уподобав молодого переяславського гридня Івашка  і їхав  разом з ним далеко попереду.

Це   був  не   перший  бойовий  Івашків  похід, та  він   не міг   приховати  страху. Зирив  на   всі   боки:  чи   не   видно половців?

Кузьмище підсміювався:

— Та ти,  братику, не  з хороброго десятка! Вертиш головою,  ніби  вона у тебе  вітряк! І як  тебе  жона відпустила?

Івашко раптом перебив Кузьмища:

— Половці!

Кузьмище поперхнувся і теж  злякано завертів головою.

— Де?

— Ген  у долині! Ціла  валка!  — Івашко не  зміг  стримати усміху.

Кузьмище глянув у той  бік,  куди  показував Івашко. Там справді їхало  десятків два  підвід  і кілька верхівців.

— Та  ні,  це  не  половці, — зітхнув полегшено старий гридень. — Це,  здається, купецька валка... Авжеж, вона!

Вони почекали, поки  валка наблизиться. У  старшому Кузьмище  впізнав  купця  Самуїла,  розкинув  руки  для обіймів.

— Братику! От  щаслива зустріч!  Як  живеться-ведеться? Чи  розпродав товари? Чи  не  пограбували погані? Кончака не  зустрічав з ордою?

Змарнілий, стомлений нелегкою дорогою Самуїл серйозно  відповів:

— Зустрічав.