Розділ «Князь Ігор»

без кінця, без меж!

Ой  чому  ти,  степ,

ковилом цвітеш?

Ковилом шумиш,

кров’ю червониш,

кістю  білою

у траві  дзвениш?

Чом  по тобі,  степ,

не жита  цвітуть,

не жита  цвітуть,

а полки ідуть?

Чом  на тобі,  степ,

нема  ратая,

скаче  лиш  орда р

озпроклятая?

— Що  від крові  я,

від солоних сліз

галиччю покривсь,

ковилом поріс...

Степ, широкий степ,