Розділ «Князь Ігор»

— Загородимо їм дорогу  своїми щитами!

— Смерть Кончакові!

— Слава князям!

— Хана  Коб’яка сюди! Хочемо побачити поганина-кощія в колодках!

— Усіх  ханів  приведіть! Хай  поглянуть на  руську славу, а свою  ганьбу!

Ця   думка сподобалася  всім.  Багато  голосів  підхопили  її:

— Ханів  сюди!  Ханів!

Святослав подав знак гридню Кузьмищу:

— Візьми сторожу, приведи Коб’яка з братією!

Йому і самому хотілося показати полонених брату  Ярославу  і двоюрідним братам Ігорю та Всеволоду, які  не брали участі  в переможному поході.

Кузьмище вклонився:

— Миттю будуть  тута,  княже!

Однак з’явився він  не  скоро. Гості  встигли випити чимало пива і  сити, з’їсти половину наїдків, перш ніж  він з молодими гриднями ввів  Коб’яка і ханів.

Полонених поставили на  проході, між  столами, неподалік  від князів. За час,  проведений у неволі, вони змарніли, жовто-сірі від  природи, ще   більше поблідли й  посіріли. Коб’як теж схуд, гострі вилиці кістляво випирали з-під шкіри,  вузькі очиці люто  косилися на  князів та боярство.

Кузьмище поклав йому  на  шию важку, мов  довбешка, руку  — пригнув ханову голову в низькому поклоні.

— Кланяйся князям, поганцю! Ще  раз  і ще!

Молоді гридні зробили те ж саме  з іншими ханами. Святослав   махнув,  щоб  відпустили,  повернувся   до Коб’яка:

— Ну що,  хане,  важко в полоні? Не подобається? Крутиш носом? А скільки ж нашого люду ви тримаєте у себе? А скільки  загнали в сиру  землю? Думав про  це?

Коб’як хитнув головою, як  норовистий кінь, коли на нього насіли оводи.

— Прийде час,  княже, і  ти  стоятимеш  переді мною та моїми родовичами, як  я нині перед тобою, тоді і дізнаєшся, як  бути  в полоні!