Розділ «Частина друга Із мого щоденника »

– Я поїду влаштовуватися сама, – сказала я Романові.

– Як я тебе, вагітну, відпущу саму невідомо куди?

– Я знайду там для тебе роботу за фахом, і тоді ти переїдеш, забравши речі.

– А ти будеш спати на підлозі? Ні, – заперечив він. – Наймемо машину, ти забереш свої речі, ліжко, подушки…

– І матрац, напханий соломою, – додала я та розсміялася.

– Так, так! І матрац, і гасову лампу, і книжки.

– Ти думаєш, там не буде електрики?

– Все може бути.

Поміркувавши, я подумала, що Роман має рацію. Хтозна, яке там село. Невідомість лякала мене більш, ніж сама робота. Я погодилася поїхати вантажівкою, але не бачила сенсу, щоб разом зі мною їхав Роман. Він довго впирався, але, все-таки, погодився з тим, що я повинна поїхати сама.

…серпня 1959 р

Важко похитуючись, ніби відгодована жирна качка, вантажівка в’їхала в село, де мені доведеться жити і працювати щонайменше три роки. Поодинокі убогі хатинки, дерев’яні та саманні, розсипалися понад дорогою з глибокими коліями. Впало в око, що немає стовпів, тож і нема електрики. «Це не дуже добре, – з розчаруванням та деяким смутком відзначила я про себе. – Але нічого страшного в цьому нема. Країна відбудовується на очах, тож незабаром світло дійде до кожного села». На вулиці людей не видно, лише бігають песики, перегавкуючись між собою. Побачила на лавці біля паркану двох бабусь, зупинилися біля них.

– Доброго дня вам, – привіталася я, підійшовши ближче. – Підкажіть, будь ласка, де тут школа?

– Здоровенька була, дівчино! А хто ж ти така? – запитали вони.

– Я нова вчителька, приїхала за направленням на роботу.

– Така молодесенька, а вже вчителька! – старенькі розпливлися у посмішці та показали, куди їхати далі. – Там буде три будинки, у яких навчаються діти, а у тому, що посередині – є вчительська. Тож іди туди, дитинко, там і знайдеш директора.

Директор, Михайло Герасимович, здався мені приємною та привітною людиною. На вигляд йому можна було дати і сорок п’ять років, і п’ятдесят п’ять.

– А ми вже вас зачекалися, – сказав він, привітавшись. – Вчителька географії пішла на пенсію. Та і скільки ж їй працювати? Шістдесят років має, то вже не одне покоління виховала. А ви, виходить, до нас на відробіток на три роки?

– Чому ж тільки на три? Якщо знайдеться робота для мого чоловіка та мені тут сподобається, то й коріння пустимо.

– А яку спеціальність має твій чоловік?

– Він закінчив технікум електрифікації.