Розділ «Частина друга Із мого щоденника »

– Нічого не хочу чути! – запротестувала вона. – Приходьте разом, бо я ображусь!

Порадившись з Валею, я вирішила піти на весілля з Романом. До того ж, дуже хотілося повеселитися, поїсти смачненького та вдосталь натанцюватися, бо з Романом ми ще нікуди не ходили.

На святкуванні я в якусь мить загубила у натовпі Романа, проте поруч зі мною з’явився Дмитро.

– Марійко, – мовив він, – то твій хлопець у військовій формі?

– Так! – з гордістю сказала я. – Мій Роман повернувся.

– Він красивий.

– Згодна. Краще відійди від мене, а то Роман може невірно нас зрозуміти. Краще йди до своєї Ніни.

– Навіщо ти так? – дорікнув він. – Ти ж знаєш, що я з нею лише заради тебе.

– А! Ось ви де! – до нас підбігла Ніна. Вона спритно підхопила Дмитра під руку та кудись потягла. Я помітила Романа, який вже повернувся за наш столик.

– Я бачив, як той художник дивиться на тебе, – сказав Роман.

– Яка різниця, як він на мене дивиться? – промовила я, хоча стривожилася: звідки він знає Дмитра?

– Чому я дізнаюся від інших про те, що ти з ним зустрічалася?

У мене всередині ніби щось обірвалося.

– Ми з Дмитром лише товаришували. Коли я зрозуміла, що подобаюсь йому, одразу перестала спілкуватися, – почала я виправдовуватися. Я ще щось лопотіла, затиналася, червоніла та ніяковіла. Роман з іронією посміхався. Я його ніколи не бачила таким. Мені було незручно, ніяково і сумно. Я замовкла, бо було безглуздо шукати слова виправдання, якщо я ні в чому перед ним не завинила.

– Я поїду, а ти будеш тут із ним… – його слова боляче різонули по живому.

– Як ти можеш? – ледь стримуючи сльози, запитала я його. – Я чекала тебе…

– Чекала? Листами? А поруч був цей художник.

– Романе! Припини!

– Роби, що хочеш, – він махнув рукою та вийшов покурити.

Я була в розпачі. Пекельна образа стисла мені горло, і сльози горохом покотилися по щоках. Валя, як завжди, з’явилася вчасно. Вона заспокоїла мене так, як вміла робити лише вона. Її слова діяли на мене магічно. Вже за півгодини я взяла себе в руки та перестала сидіти набундюченою. Кілька хвилин поруч з Валею – і я вже свято вірю, що у мене буде все добре.