Розділ «ДІЯ ЧЕТВЕРТА»

Кинулись до Проні, розстібу­ють плат­тя.

Секлита. А що, не віри­ли, який зух?

Голохвостий (з од­ча­ем до Проні). Не вірте їй: це заго­вор! Во­на підпоїла, підку­пи­ла свідків. Я їх усєх на суд! Ну, де ж би та­ки я, Га­лах­вас­тов, пос­ва­тав­ся на ка­кой-не­будь про­стой по­ганкє?

Секлита (з ку­ла­ка­ми до Го­лох­вос­то­го). Моя доч­ка по­га­нка? Ах ти, ка­торж­ний, сибірний! Та я тобі очі ви­де­ру з ло­ба!

Проня (нерв­но пла­че). Ма­мо, я не вірю їй! Во­на на­ро­чи­то шкан­даль ро­бить… Зас­тупіться ж! Не ви­дер­жу… да­вить ме­не!

Явдокія Пи­липівна. Сест­ро, зглянься на нас! Не без­че­сть доч­ки. Гос­подь те­бе по­ка­рає на твоїй!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Сло­боніть гос­ти­ну, сест­ри­це! Бачит­е, яке ли­хо!

Секлита. Так так? Ме­не з ха­ти?!

Проня (кри­чить, ри­да­ючи). Ідіть собі! Не топіть ме­не!

Секлита. Дур­на ти, навісно­го­ло­ва! За яко­го хар­ци­за за­сту­паєшся! Ду­маєш, що лю­бить те­бе? За гроші тільки бе­ре, за гроші! Та він те­бе вчо­ра прив­се­люд­но ла­яв, ніве­чив, ги­див!

Голохвостий (кри­чить). Не йміть віри їй: бре­ше!

Секлита. Ой, кумці мої, зас­туп­ниці мої! Кажіть уже ви, бо бу­ли там! Кажіть по правді!

Марта. А ла­яв, гос­по­ди як, і в батька, і в матір; ве­ли­чав її со­вою, чап­лею, кис­ло­окою жа­бою!

Проня. Ой, ой! Зарізав!… Під сер­це! Во­ди!…

Явдокія Пи­липівна. Бо­же мій! Уби­ли ди­ти­ну мою! (Упа­да ко­ло доч­ки, розстібуе їй плат­тя).

Устя. А прок­ли­нав як: щоб і ха­ле­ра, і чу­ма на їх го­ло­ву, щоб виз­ди­ха­ли цілим код­лом!

Меронія. Про­ри­цав: анах­те­ма, і ду­нув, і плю­нув, як на са­тану!

Голохвостий (не­са­мо­ви­то). Це нак­ле­пи! Я в суд по­дам!

Проня. Ай, во­ди, во­ди!… (Ніби зомліла).

Прокіп Сви­ри­до­вич. Хим­ко, во­ди швид­че! Гос­по­ди, од­пу­сти і при­пус­ти!