Розділ «ДІЯ ЧЕТВЕРТА»

Устя (до Сек­ли­ти). Ще й брех­ню зав­дає?!

Секлита. Я тобі до­ка­жу брех­ню, пе­ре­верт­ню чор­то­вий, про­й­дисвіте, лан­цю!

Голохвостий. Я та­ко­го шкан­да­лю не по­пу­щу, не про­щу ні­ка­ким ра­зом! Я вам не хто! Я Сви­рид Пет­ро­вич Галахваст­ов! Мені га­варіть та­ко­го чор­то­вин­ня? Да у ме­не всі бу­до­ч­ники он де! (По­ка­зує ку­лак). Да я вас у часть! Да я вас за бре­х­ню в реш­танську і замк­ну тро­ма зам­ка­ми!

Устя. Що, як замк­не?

Всі. Під три зам­ки?

Секлита. Ой, лю­де добрі, що ж це! Ме­не у реш­танську за прав­ду? Сек­ли­ту Ли­ма­ри­ху, чес­ну ха­зяй­ку, під три зам­ки? За те, що ти вчо­ра за­ру­чив­ся з моєю доч­кою?!

Проня. Ай! То прав­да? Що ж це?…

Прокіп Сви­ри­до­вич і Яв­докія Пи­липівна. Гос­по­ди, глум який! По­пу­щеніє бо­же! (Пла­чуть).

Меронія. Чис­те ску­шеніе!

Голохвостий. Врьош, ста­ра! Я її знать не знаю, вєдать не вє­даю! З її ка­ко­юсь доч­кою! Во­на ска­зи­лась! А ми, Про­ню, хадьом вінча­тись, Про­ко­пе Сви­ри­до­ви­чу, ког­да по­ча­ли дє­ло, то на­доб­но якось кон­чать. Нев­же нас бу­де дер­жать од­на брех­ли­ва ба­ба?!

Секлита. Я бре­шу?! Я ска­зи­ла­ся? А не діждеш ти з твоїм чор­то­вим батьком, з твоєю по­га­ною матір'ю! Не бу­деш ві­н­ча­тись: не пу­щу по­па в ри­зи, хоч роз­деріть ме­не! Од кумці-го­лубці, кажіть же ви, хай лю­де чу­ють; зас­тупіться хоч ви за Ли­ма­ри­ху, - опас­ку­див мою чес­ну сім'ю оцей ла­нець, ша­р­ла­тан! А сест­ра рідна за ним ру­ку тяг­не!

1-й бас (2-му). Що, брат, не горілкою пах­не!

2-й бас. От ха­ле­па!

Проня (кри­чить). До­кажіть, до­кажіть!

Марта. Як же, учо­ра за­ру­чив­ся, са­ма влас­ни­ми очи­ма ба­чила і оци­ми ву­ха­ми чу­ла! Щоб я лус­ну­ла, ко­ли ми не про­пи­ли Га­лю!

Устя. Та ще спо­чат­ку за сто­лом, а далі і долі, і за­руч­них пісень співа­ли їм.

Меронія. Та ще цей раб бо­жий і тан­цю­вав без одіянія ску­­си­тельно!

Проня. Ой! Підсту­пи­ло під сер­це! Ря­туй­те! (Пе­ре­хо­дить і при­­па­да до ма­тері).

Явдокія Пи­липівна. Гос­по­ди, бо­же мій! Що ж з нею? Хоч згляньтесь!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Що ви зро­би­ли з ди­ти­ною на­шою?