TextBook Не дослухавши його, Іван міцно замружився, ткнувся обличчям у долоні й тужливо застогнав.
Безсумнівно, це був той самий кинджальчик з дамаської сталі, що він подарував своїй молодій дружині й поводженню з яким навчав її особисто. Та обставина, що слугу Олізара поранив клятий татарин, могла означати лише одне: зброя перейшла до кримчака… ясна річ, із чиїх ніжних милих рученяток!!!
О-о-о, невже ж трапилося найжахливіше із усього можливого?!
Що сталося з Олександрою і з їхнім немовлям-синочком?!
А зі знахаркою Мартою?..
А зі старим пияком-панотцем Гавриїлом?..
О-о-о, горе, горе!..
Але яка користь з того, щоб сидіти на коні посеред засніженого лісу?! Скоріше, скоріше туди – в Рогатин!!!
Вишневецький відвів долоні від обличчя, божевільними очима знову подивився на руків’я кинджальчика. Найбільше йому хотілося вихопити зброю з рани, пригорнутися до неі губами й цілувати, самозабутньо цілувати предмет, якого зовсім нещодавно торкалася вона – кохана жінка, його дружина перед Господом Богом і людьми…
Проте водночас князь розумів, що це найчистіше божевілля: клинок для того й залишили на місці, щоб поранений не сплив кров’ю! Витягнувши кинджал, він неодмінно вб’є хороброго козака, який ціною власного життя намагався вберегти від рук поганців Олександру й їхнього синочка Дмитрика!..
– Ну, от що, – нарешті звернувся Іван до своїх людей, – відвезіть пораненого у Вишнівець і простежте, щоб про нього подбали й поставили на ноги. А ти…
Він обернувся до проводиря обшарпанців і продовжив:
– Відправ разом з пораненим когось зі своїх, котрий слабший від решти. Інші ж, з тобою включно, поїдуть з нами.
– Як це, княже?! – спробував заперечити проводир.
Не знайшовши за потрібне хоч якось відреагувати, Вишневецький звернувся до пораненого:
– Як звати тебе?
– Захаром…
– Дивись-но мені, Захаре, лікуйся добряче! Якщо живим залишишся – збережи цей кинджальчик… просто на пам’ять:
колись він належав особисто мені, а потім надзвичайно дорогій для мене людині. Отже…
Втім, часу на подальші пояснення не було. Загони швидко розділилися, поранений під наглядом одного зі своїх товаришів і двох князівських дружинників потихеньку поїхав у Вишнівець, інші ж під проводом молодого князя помчали в Рогатин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина І Попівна з Рогатина“ на сторінці 39. Приємного читання.