TextBook Жоден м’яз не смикнувся на обличчі старої княгині, ніщо не змінилося в її величній поставі. Вона не кинулася назустріч синові, залишилася сидіти на своєму місці у звичній для себе гордовито-монументальній позі. Хіба що ледь помітно повернула голову у бік новоприбулого і доволі сухо, через губу процідила, звертаючись чи то до нього, чи то до співтрапезника:
– А от і синок мій нарешті з’явився, не запилився.
– Так взимку ж можна і не запилитися! – у тон їй мугикнув Олізар.
– Матінко… то ви хворі чи здорові?! – Іван відмовлявся вірити власним очам. Що це означає?! Адже мати писала, що занедужала, що їй зовсім зле, і тому їм потрібно негайно побачитися…
– Хвала Богові, синку, твоїми молитвами жива-здорова, як бачиш! – продовжувала єхидствувати стара княгиня.
– Моїми молитвами?! – здивувався Іван.
– Ну так, природно! А що, хіба ж ти не молив Господа про здоров’я твоєї старої немічної матері, перед світлими очима якої ти, невдячний син, не з’являвся он уже скільки часу?!
Вона кинула на ошелешеного Івана підозрілий погляд.
– Молився, ясна річ, але!..
– Тоді чому ти дивуєшся, синку?..
Вражений віроломством матері, молодий князь затремтів від обурення. Це ж треба настільки безбожно брехати… і почуватися при цьому настільки безтурботно!!! Побачивши таку його реакцію, стара княгиня мовила діловито:
– Ти, синку, присядь поруч зі старою матінкою, відпочинь з дороги, поїж-попий досхочу. Як бачиш, до нас Семен Олізар у гості навідався. Та не просто так, а в досить важливій невідкладній справі, про яку клопоче й переді мною, і перед твоєю княжою милістю…
Кинувши на мовчазного гостя не надто люб’язний погляд з-під насуплених брів, Вишневецький опустився на лаву поруч із матір’ю й мовив сумовито:
– Ну, в чому там справа?
– Ми тут порадилися з гостем нашим… – обережно почала стара княгиня, однак зненацька зам’ялася й після крихітної, ледь помітної паузи заходилася нерозбірливо мимрити: – Загалом-то, синку, справа ця давно вже обдумана… Не знаю тільки, чи пам’ятаєш ти… Це ж батько твій, нині покійний… А ти тоді малим був надто, щоб…
– Щоби що?!
Вишневецький надто добре знав свою матір, тому зрозумів: недарма вона змінила тон, ох недарма! Напевно замислила щось негарне.
І тут не витерпів Олізар:
– Та проста справа – простіше нікуди! Непогано би об’єднати й наше майно, і нашу могутність, і наші володіння – от і вся справа!..
– Як, тобто, об’єднати?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина І Попівна з Рогатина“ на сторінці 23. Приємного читання.