Розділ «Останній гетьман»

– А нащо цей новий стрій? – запитав кошовий.

– Щоб військо було міцніше. Так тепер по всій Європі. Ходити колонами кепсько, артилерія стала сильною, валить людей сотнями. Все-таки лінійний стрій ліпше. А військо нам потрібне міцне, – сказав, а подумав, що невідомо кому потрібно міцне військо: Московії чи Україні.

Милошевському кортіло запитати про це прямо:

– Сенат намагається вищипнути то те, то се, але натомість наші здобутки більші. І з панщиною, і з військом московським, яке вже майже все виведено, і землю великоросам у нас заборонено купувати.

– Зате обсіли наші степи серби, волохи, особливо серби з генералом Хорватом, півстепу одпанахали. Вони Москві служать вірно.

– Так уже й півстепу.

– Множаться й множаться. І то неспроста, то опора московітів, коли що…

– Коли що?

– Всяке може статися.

Кирило задумався. Помре імператриця, або станеться новий переворот, тоді й тут заворушиться. Сил-то справжніх немає. І яке йому до того діло? Йому і всій його родині. Він – камергер, граф, генерал-фельдмаршал, кавалер усіх найвищих орденів, усі його родичі – двоюрідні, племінники, зяті – при посадах, усі отримують жалування, мають маєтності. От тобі й «коли що?». Душа хиталася на терезах.

– Нині все йде на добре, – мовив твердо. – Імператриця любить наш народ. Наша зброя нині – рахманне, лагідне слово.

– Вона не вічна, – мляво відказав кошовий. – Прийде новий Пйотр… А в нас уже й тіні колишньої свободи немає.

– А коли вона була? Гетьмани гризлися.

– Але були козаки. Була міцна Січ. А нині… Що ми залишимо нащадкам?

– Ви вже побували в турків, – сказав гостро.

– То одвічні вороги. З ними все зрозуміло. А тут… Думав думу Богдан, та не додумав.

– Ти й на це важишся?

– Я ні на що не важуся. Бо хто я такий і що можу зробити? З ким?

Їх розносило. Пливли в різних човнах. унизу заревів ведмідь. Попідводилися, пішли до двору. Від лісних воріт трюхикав лис з півнем у зубах. Півень на своє лихо видряпався з курника. Це півень-царик, який першим вилупився з-під квочки, він служить господареві замість дзиґарів – будить його – і відлякує всіляку нечисть, найперше відьом і чортів.

Кирило Розумовський від’їхав додому з твердим наміром триматися в своїй діяльності попереднього напрямку.