Розділ «Частина 2. Агент»

Полтава раптом перестав покладатися на поліцію та жандармерію як на єдиний інститут правосуддя. Хто знає, раптом когось іншого осяє така ж думка, що й Підвисоцького.

Тому — Штерн.

Ліквідувати причину.

Вийнявши ключ із замка, Полтава зачинив двері ззовні. Аби потім викинути сам ключ у водостік.

Мокрий сніг ще падав.

4

Спершу Фаїна просто йшла вперед, дивлячись просто перед собою і не знаючи, куди все ж таки хоче дістатися.

У голові, поки рухалася, не роїлося жодних думок. Було порожньо, як і на душі. Та враз у цю порожнечу проник вогкий противний холод, і це змусило її зупинитися. Спершу глянула на себе. Так і є: надворі сніжить, під ногами хлюпає, а вона ви­йшла, підхопивши тільки пальто, замотала голову хусткою, та під верхнім одягом — лише легеньке платтячко. З тих, що Фаїна називала для себе домашніми, хоча дому як такого, справжнього дому, свого, в неї не було й тепер, напевне, вже не буде.

Її охолодив протяг. Побачила себе на Жилянській, завмерла біля якогось дохідного будинку, поруч із входом у двір — тягнуло звідти. Закутавшись так щільно, як дозволяв не надто теплий одяг, Фаїна сіпнулася було йти далі, та враз знову завмерла.

Далі — це куди?

Колись вони з Перецем мріяли про власний дім. Теплий, чистий, світлий та просторий. Він у них буде, коли почнеться нове життя. Те, заради торжества якого вже багато років гниють на каторгах та гинуть у тюрмах полум’яні борці. У тому їхньому уявному домі знайшлося б місце й дітям. Фаїна ніколи не була проти, вона збиралася колись народити своєму коханому кілька славних перчиків та перчиць — так говорили вони жартома.

Але Перець Сичевський, заради чиєї пам’яті вона жила, — зрадник.

Пронизливий листопадовий холод остаточно повернув Фаїні здатність тверезо та розважливо мислити.

Припустімо, Штерн сказав їй правду. Навіть більше: вона чудово розуміла, чому, коли правда про Переця якимось чином виринула, їй не дали спливти й поширитися далі. Справді, на той час новина про те, що в тюрмі зламався не хтось інший, а Сичевський, один із партійних та бойових лідерів, мала б погані наслідки. Чи стала вона, Фаїна Кремянська, його цивільна, але все одно — справжня, перед Богом і людьми, дружина, ненавидіти його за це? Не готова зізнатися собі навіть зараз, хоч не минуло й року від його страти.

Йти далі по Жилянській розхотілося. Молода жінка неквапом пішла назад, міряючи кроками хідник і розмірковуючи на ходу.

Напевне, зараз вона готова хай не пробачити свого мерця, проте зрозуміти його. Пояснити мотиви — так точно. Звісно, Перець Сичевський не помре для неї заново. Зате нова прикра правда допоможе їй в одному, й то дуже важливому: поховати його, глибоко й назавжди. Навіть варто подякувати Штерну: тепер він звільнив її від обов’язків перед любим покійником. Вона сама й віднині може і повинна почати зовсім нове життя.

Хлопчик. Полтава. Зовсім юний, проте встиг побачити, як виглядає пекло. Не такий уже юний, та й не зовсім хлопчик. Чомусь Фаїні здалося раптом: він не зрадить. Є в ньому щось надійне, живе, справжнє — те, чим колись узяв її Сичевський. Невідомо, які плани має на Полтаву сам Штерн, проте відтепер Фаня готова була розглядати Андрія як свого першого союзника в їхній групі.

Вона пришвидшила кроки. Вітер кинув в обличчя маленький оберемок вологих сніжних мух.

Питання в іншому, подумала Фаїна.

Штерн.