Розділ «Частина 2. Агент»

Тим більше, йдеться про життя сотень людей.

Підвисоцький напевне вживе заходів. А сам Андрій потім не дотримає слова: повідає, як Чернов вибовкав йому секрети охранки. Хай керівнику філерів хоч трохи зіпсують якщо не службу, то настрій — уже точно.

Та спершу дочекатися ротмістра.

…Підвисоцький з’явився, не минуло й години. Був, як завжди, у формі, діловитий і підтягнутий. Невдоволено зиркнув на знахабнілого агента-новачка, однак вичитувати, на манер Чернова, не став. Пройшов, сів не в крісло — на рипучий віденський стілець.

— Уважно слухаю, Волоху. Спершу ви поясните мені свою поведінку, потім — розкажете, що такого важливого принесли в юному пташиному дзьобі.

— Хай він піде, — Полтава кивнув на керівника філерів. — При ньому не говоритиму.

— Що за фокуси? Волоху, яка муха вас нині вкусила? Може, ви за цей час чогось такого набралися у терористів? У нас є багато способів повернути вас на грішну землю з невідомо яких небес.

— І все ж таки, пане ротмістр, я прошу: хай пан Чернов залишить нас удвох.

Той вирішив сам випередити події. Полтава тепер напевне знав: у Митрофана Ілліча вже була вагома причина підіграти йому.

— Нічого, Сергію Івановичу. Хай пограється трошки в таємні ордени та сищиків-розбійників. Хлопчикові за віком ще належить. Якщо дозволите, я піду, в мене сьогодні ще є невідкладні справи.

— Дякую, Іллічу, — стримано кивнув ротмістр.

Поки за ним не зачинилися двері, обоє мовчали. Коли нарешті лишилися самі, Підвисоцький підвівся, вийшов у передпокій. Андрій почув, як повернувся ключ у замку. Зачинившись, ротмістр повернувся назад, знову зайняв стілець.

— Що за цирк, Волоху? Сподіваюсь, у вас справді є більш ніж вичерпне пояснення вашої поведінки. Та надзвичайно поважні причини. Інакше… Самі розумієте, такої поведінки від тих, над ким висить смертний вирок, я особисто терпіти не буду.

— Як Оксана? — спокійно поцікавився Полтава. — Може, записка раптом є?

— Була б — віддав би вам, — відмахнувся ротмістр. — Жива, здорова. Просила при нагоді вам кланятися. Знає, що ми з вами, скажемо так, шукаємо спільну мову.

— Знає?

— Дивно, аби вона не знала цього. Адже відомості про вашу страту сестра не отримала, хоча давно б мусила. Отже, щось таки відбувається. Їй пояснили — поки все відстрочено. На вас покладаються певні надії, справа переглядається, все таке. Ну, принагідно просила кланятися, як я вже й казав. Усе, можете, нарешті, пояснити, заради чого я зірвався з місця й примчав сюди? Повірте мені, не до кожного агента я ось так поспішаю на перший поклик.

Значить, передавала уклін.

Нехай так.

Не повернути.