Розділ «Частина 2. Агент»

— І що ж там? — Полтава намагався бути терплячим, навіть зобразив на обличчі: ця історія його справді глибоко цікавить.

— Домовласник! — переможно заявив Чернов. — Дохідний будинок, і власник порядки наводив.

— Стріляв?

— Котів, — кивнув Митрофан Ілліч.

— Котів?

— І кицьок. Поки втяли там, на місці, що до чого — п’ятнадцять трупів. Чорні, сірі, плямисті, руді — всякі. Кому куди поцілив, але палив із мисливської рушниці. Сам, до речі, знаний мисливець, любить побавитися полюванням.

— Чим йому коти заважали?

— І кицьки теж! — багатозначно підніс пальця Чернов. — Бач, зйомники, орендарі, квартиранти по-простому, завели собі кошаків. Так вийшло, що мало не в кожного по тварині, а були такі кошатники, що по двоє-троє. Сусідам це чомусь не сподобалося. Бігають, нявкають, гидять, смердять. Поскаржилися хазяїнові. Той потім пояснював: намагався їх виселити за котів, хотів навіть через суд. А йому кажуть: нема такого закону. Він: мій будинок, кого хочу — того пускаю. А вони йому: ми гроші наперед заплатили! А у вас у пунктах угод нема про те, що не можна тримати котів! Так допекли чоловікові — випив горілки, взяв рушницю й відкрив собі в дворі сезон полювання! Ти ж подумай, подумай, хлопче, — вполював же, сучий син!

Чернов затрусився від реготу, та швидко припинив — зу­стрівся з поглядом Полтави, відразу повернув собі серйозний вираз обличчя, потер руки, трошки подався вперед.

— Бачу, тобі не смішно.

— Не до сміху. Я дещо дізнався про плани Штерна.

Сказав відразу, не даючи собі навіть трошки підготуватися та почати здалеку.

— Отак навіть-с, — Митрофан Ілліч схрестив пальці на руках. — Я тебе уважно слухаю, хлопче.

Андрій знову не дав собі часу на роздуми.

— З вами говорити не буду.

— Отак навіть? А чого це?

— Доповім безпосередньо панові ротмістру Підвисоцькому.

— Чому не відразу підполковнику Кулябку? Може, самому генералові Герасимову Олександрові Васильовичу, начальнику Охоронного відділення в Санкт-Петербурзі? Чи хочеш доповісти самому государю-імператору?

— Якщо це можна зробити просто сьогодні — не заперечую, пане Чернов. Так буде навіть краще. Але раз це все одно порожні слова, прошу повідомити мою заяву особисто ротмістру Підвисоцькому, — Полтава вирішив не зважати на кпини й уперто гнути своє.

Керівник філерів легенько плеснув у долоні.