Розділ «Частина 2. Агент»

— Точно, цей самий, — укотре підтвердив Левін, а Вольф додав, прокашлявшись, бо трохи захрип цими днями:

— Він тоді, на Прорізній, бомбу недокинув. Сам бачив.

— Усі бачили, — Малюта, поправивши пов’язку, теж вирішив вставити свого п’ятака в загальну розмову. — Портрета, правда, не бачив тоді.

— Я теж, юначе, вас не розгледів як слід, — озвався Гірш. — Але товаришам вірю на слово. Вас упізнало троє з групи. Значить, ви той, за кого себе видаєте.

— Ні за кого я себе не видаю! — образився Полтава. — Я — це я! Ось він, — рука витягнулася в бік Левіна, — сам сказав, де його шукати. Більше мені нема куди йти.

— І ти пішов у бордель на Ямську, — Штерн клацнув пальцями, ніби ставлячи в цій частині розмови жирну крапку. — Логіка є. З тюремної камери — до дівок.

— Це не смішно, — буркнув Полтава.

— З тебе тут ніхто не сміється. Навпаки, якщо стане зрозуміло, що ти — провокатор охранки, веселого буде ще менше.

— Він убив жандармського офіцера, — нагадала Фаїна. — Писали газети, хіба я не показувала тобі? Агенти Охоронного відділення не вбивають своїх же офіцерів.

— Такі випадки бувають.

— Знаю, чув, — знову включився Левін. — Але, Штерне, ця людина правда дуже допомогла нам усім, коли почався хамішуцер тоді, біля казарм. Це просто не може бути агентурною розробкою Охоронного! Підполковникові Кулябку ніхто не дозволить стріляти військових, городових та навіть жандармів заради того, аби агент мав залізну легенду. Його в тюрмі тримали майже місяць, про це подумай!

— Довкола нас останнім часом кояться дивні речі, ти хіба не згоден? Тобі нагадати свіжу історію, вчорашню?

— Полтава до неї точно не причетний, Штерне.

Знову якомога щільніше закутавшись у шаль, Фаїна перетнула кімнату, встала поруч із хлопцем.

— Ти чого?

— Нічого, Штерне. Просто тепер, від недавнього часу, наша бойова група ні від кого не залежить. Ми тримаємося самі по собі. Самі ж приймаємо рішення.

— Помилка. Вирішую я.

— Нехай так, — легко погодилася жінка. — Одначе, як мені здається, за нових обставин кожен член групи має право голосу.

— Ти про що?

— Ти надто часто став підозрювати всіх довкола. Ти весь світ готовий запідозрити в роботі на охранку. Дійсно, є проблеми, в яких слід розібратися. Але партійному штабу ми вже не підкоряємося. Значить, ставити когось до відома й обговорювати з вищим керівництвом власні рішення тобі не треба. Проте мені здається, одноосібно ти теж жодних рішень приймати тепер не повинен.