Розділ «Частина 1. Терорист»

— Вийми з рота, — гримнув Штерн.

Рябий Федір картинно ляснув себе долонею по лобі, так, ніби щойно згадав якусь пригоду, виплюнув корок собі під ноги, сказав:

— Дивись, сам пропонуєш. Я-то вип’ю. Може, товаришу…

— Без тебе розберемося. Наливай, пий, — скомандував Штерн.

— Ну, а як я не хочу?

— Значить, так здохнеш. Тверезий. Але так страшніше, Федю.

— Здохну?

— Здохнеш, здохнеш, — підтвердив кивком свій намір Штерн. — Мене вчора від тебе вели фараони, Федю.

— Так уже й від мене? Штерне, тебе шукають, тобі взагалі не вільно ходити вулицями.

— Вільно, — заперечив Штерн, обмінявшись коротким поглядом із Левіним. — Навіть дуже вільно. Знаєш де, Федю? Там, де охранка не знає, що я гулятиму. Тиждень тому в тебе ночував товариш Рамзес. Я поручився за його безпеку перед харківською організацією. Якби Рамзеса взяли відразу після того, як пішов звідси, ти б спалився раніше. А я б не прийшов сюди позавчора. Але Рамзес виявився не таким обережним, тому за ним ходили ще добу, поки не накрили його разом із друкарнею, куди він приїхав за літературою для місцевого осередку. Мав завдання організувати доставку залізницею. У товарному вагоні. Накрили всіх, в охранки було велике свято.

— Може, й було, — легко погодився Федір, уже помітно заспокоївшись та наливаючи собі самогону, — рука не тремтіла. — Тільки ти сам сказав: усіх накрили не тоді, коли ваш товариш Рамзес пішов від мене. З ким він спілкувався потім? Чому не перевіряєте?

— Уже перевірили, Федю. Займалися цим кілька днів, дурно вбиваючи час. Фараони на радостях змотали весь ланцюжок. Пройшлися по всіх явках, по всіх адресах, рапортували про вдалу операцію. Загребти ж треба чим більше, сам знаєш.

— Чому я повинен це знати?

— Ну, хай не знаєш, — легко, як на погляд Левіна, погодився Штерн. — Ти пий, пий, Федю, і слухай. Поясню, аби ти дещо зрозумів.

Рябий Федір слухняно вихлюпнув у себе вміст шкалика, навіть не скривився, притулив до лиця нечистий рукав піджака, смачно втягнув дух, занюхуючи, поставив шкалик на стіл, поряд із пляшкою.

— Молодець. — У голосі Штерна вже не чулося жодних ноток похвали. — Дивись, Федю. Після тебе товариш Рамзес справді пішов на іншу квартиру. Але це місце ще від початку року — одна з наших явок. Воно безпечне, надійне, багато разів перевірене і, головне, дуже зручне, бо господар має телефонічний апарат. Не службовий, приватний, це досить багата людина, котра з певного часу стала поділяти ідеї нашої боротьби. Багато разів там проводилися важливі зустрічі. Обговорювалися й приймалися етапні для революційного руху рішення. Арешти нині почалися звідти, Федю. Будь той господар провокатором, усе сталося б раніше. До того, як наш харківський товариш переночував у тебе тут і потім прийшов на ту важливу для нас явку, її не чіпали. Отже, зараза розноситься звідси, Федю, від тебе. За скільки хоч продався?

— Ти помиляєшся.

Левін уже чув щось подібне. Рябий промовив це без надії, що повірять, — просто не був готовий зізнатися.

У подібних випадках майже ніхто ніколи не буває готовий.

— Ти можеш це довести, Федю? — поцікавився Штерн.